Перейменування київських об'єктів топоніміки на честь Бандери і Шухевича готувалися ще від першої половини 2015 р. - про що є відповідні документи. Добре пам'ятаю, що вже тоді це було "не на часі". Рівно ж як ці питання будуть "не на часі" і в серпні цього року, і в грудні 2020 року. Були комісії, громадські обговорення, дискусії з пропозиціями "за" і "проти". Врешті-решт пропозиції були винесені на розгляд Київської міської ради і прийняті, але, як з'ясувалося - знову невчасно.

Чуємо голоси, що варто було перейменувати, але "бодай місяць назад", або "через місяць-два", - забуваючи, що місяць назад був напад на українську хресну ходу з Перемишля на Пикуличі (теж невчасно), а за місяць-два вийде на екрани польський фільм про Волинь (і знову невчасно).

Дискусії довкола вшанування Бандери і Шухевича були і рік тому назад. У 2015-му році теж це "було неслушно і не на часі". Зараз еквілібристика аргументами змінилася - це вже україно-польські стосунки. А рік тому були україно-російські стосунки. Ще перед тим це були стосунки із українськими пенсіонерами.

Позиція Інституту - позиція державницька. Вона полягає в тому, що люди, завдяки яким Україна здобула незалежність, мають бути вшановані. Це принципова позиція, яка має давню історію. Дискусія навколо Бандери - безперечно політична. Вона мала би статися. Але така дискусія можлива, якщо є взаємоповага партнерів, готовність за співрозмовником визнавати ті самі права, які визнаєш за собою.

Хотілося б, щоб наші друзі і партнери визнавали за українцями право самостійно визначатися зі своєю внутрішньою і гуманітарною політикою, питаннями власних героїв, і власних вулиць. Перейменування Московського проспекту на проспект імені Бандери - це питання київської міської громади, а не компетенція польського Сейму чи польського МЗС. Ми не вказуємо полякам, які пам'ятники ставити біля Сейму чи як назвати центральну площу у Варшаві. Просили б і нам не давати аналогічних порад.