Коли ми говоримо слова з коренем "терор", головною асоціацією нашої колективної пам'яті є сталінський терор, 1933-ій і 1937-ий, гулаги, трійки, розстріли, депортації, поховання в спільних могилах. Коли західна людина говорить слова з коренем "терор", головною асоціацією для неї є 11 вересня, Батаклан, Брюссель, ІДІЛ, "Аль-каїда" та радикалізм.

Для нас терор пов'язаний із монстром державної машини, повсюдним, безжальним, адміністративним, гебешним.

Для них терор пов'язаний із чимось антидержавним, невидимим, невловимим, рідинним, мобільним.

Між ними є головна риса: обидва вбивають невинних, обидва нерозбірливі, обидва прагнуть залякати.

Але відмінностей дуже багато, це відмінності колективної пам'яті, їх складно подолати. І це пояснює те нерозуміння, з яким західні журналісти чи політики сприймають тезу, очевидну для багатьох із нас, що головним терористом планети є Путін. 

Як, думають вони, терор же спрямований проти держави як такої, хіба він може бути основою державної політики?

Може, на жаль, ще й як може.