Я – потенційна "самавинувата", тобто якщо би зі мною в дитинстві колись щось таке сталося, то в сім'ї в мене точно би вирішили що я винувата точно сама. Не будемо заглиблюватися в те, що покалічило цих людей, що вони так ставляться до своїх дітей, менше з тим. 

Я вчилася в платній і типу елітній школі, за піввартості, як напівсирота, але це все одно було непомірно багато для нас. Дотепер не збагну, чому мене там тримали, поки я не доросла до 14 і впевнено звалила в школу на райончику для нормальних людей. У платній школі класна керівничка, наприклад, могла на виховній годині сказати про мене – "от через це мале дрантя наша (назвемо її Саша, відмінниця, яка збирала гроші за навчання в класі і за відомістю урочисто здавала в бухгалтерію) – наша Сашечка не може здавати відомості вчасно".

Знову ж таки, не будемо заглиблюватися в те, що покалічило цю людину так, що вона реально могла таке сказати десятирічній дитині, точно думаю це не для власного задоволення робилося, а розглядалося нею щиро як виховний метод. Але всі на мене дивилися і думали – мале дрантя. Це словосполучення я запам'ятала на все життя, до речі. А мені було десять. І я дивилася на цю вчительку і думала: "Невже ти, суко, правда думаєш, що це я не заробляю ці гроші вчасно? Дзвони моїй мамі на роботу і компостуй їй мозок скільки завгодно".

На жаль, тоді я тільки так думала, не казала. Коли я вдома пожалілася на це мале дрантя, на публічне приниження, я була "самавинувата" – мама казала, що це тому що я погано вчуся і не можу нормально пояснити, що ми не з власної вини затримуємо оплату, а просто нема грошей. Коротше, дістала я ще й від мами.

Ще більше я дістала від мами, коли в тринадцять однокласники, які мене не любили (а я їх, але це їх не виправдовує) – двоє, я точно знала хто, але довести цього не могла, – заховали мою форму. Форма в школі була обов'язкова, шити її треба було на замовлення і це було дорого – як і все для моєї сім'ї тоді, непомірно дорого. І от я залишила ввечері форму в роздягальні, а зранку вона зникла.

Я була "самавинувата", що не догледіла за своєю річчю, мабуть ще й сама її десь промахала і взагалі, а мамі тепер треба незрозуміло де викроїти гроші на нову форму – тобто, насправді, зрозуміло де, мама знову би недоїдала і ходила в штопаних капронках – мої теж були позашивані, і з мене всі ржали, але їжа вдома для мене завжди була добра.

Й от одного вечора після уроків, коли в роздягальні було не так уже багато людей, але був один із тих хлопців, я влаштувала спланований перформанс. Коли він опинився поруч, я закотила очі, схопила себе за волосся і закричала: "О, я проклинаю людину, яка взяла мою форму, хай в цієї людини захворіють батьки, хай в цієї людини відсохнуть руки, хай в цієї людини народяться колись хворі діти", – і далі за текстом, від того що "хай вона вся вкриється коростою", до того, що "хай ніколи не встає член" (у тринадцять це дуже актуально)).

Це було дуже утровано, тупо й огидно, але ефектно, на ділі я звісно нічого такого не думала, але я точно знала, що мені треба. Всі, хто був у роздягальні, дивилися на мене, як на божевільну, але і так багато хто думав, що я несповна розуму і взагалі мале дрантя. Всі, крім того хлопця. Він був не дуже розумний, але вразливий, коли я закінчила відьомський монолог, – якби тоді був уже Гаррі Поттер, я би в кінці додала ще "Інфлетус, Левікорпус і Вомітаре Відітіс", – хлопчик був відчутно переляканий і вибіг із роздягальні.

Імідж мій, звісно, постраждав, але наступного ранку форма, зникла уже тижні два як, дивовижним чином трохи пом'ята і потоптана, матеріалізувалася на моєму вішачкові.

Це все дуже смішно, але послання полягає в тому, що немає незручного способу сказати ні; немає невдалого способу себе захистити; немає ситуацій, коли незручно чи не можна привертати увагу до того, що хтось чинить тобі дискомфорт чи шкоду; немає іміджевих втрат, які варті того, щоби зносити насилля; немає людей, комфорт чи спокій яких важливіший за вашу фізичну і психічну безпеку.

Вміти вчасно й у будь-який спосіб і за всяку ціну захистити себе – це не тільки невід'ємне право кожного в будь-якій ситуацій, це також обов'язок кожного. Чомусь у нас у суспільстві це погано комунікують, а треба писати це всім чарівною паличкою на чолі. Експекто патронум.