Якоюсь мірою недавні події українсько-польських відносин серйозно ускладнюють процеси взаємної інтеграції та створення проектів у рамках концепції Інтермаріуму (Балто-чорноморського союзу). Якоюсь мірою це радикалізм польських політичних кіл, якоюсь мірою дещо незграбна політика України - однак, це вже геополітична загроза.

Маленькі дії маленьких людей, якась резонансна бійка між представниками двох націй, нівечення могил видатних діячів представниками іншої країни, провокаційне відео зі спаленням іноземного прапора (взагалі, будь-яке насильство над прапорами чи символами іншого народу) можуть обернутись реально серйозними політичними наслідками. Однак, чи слід так політизувати політику пам'яті? Чи можна через взаємну ворожнечу сімдесят років тому продовжувати її вести і досі, навіть якщо для цього немає раціональних причин? Нині це - наріжне питання україно-польських відносин.

Перш за все слід відійти від думки про спільну історію для всіх у світі. Немає нічого універсально позитивного, і у боях між Українською галицькою армією та Військом Польським у 1918 році у Львові не може бути героїв для всіх, рівно як і негативних персонажів для усіх. Українці і поляки мають рівні права шанувати різні і навіть протилежні історичні постаті, якщо вони дійсно гідні шани. Це питання не має впливати на зовнішню політику, економіку та міжнаціональні відносини обох країн : це питання культури. У вшануванні Бандери стільки ж правомірності, скільки у вшануванні поляками Юзефа Пілсудського - ми віддаємо шану не з тим, аби «як тільки б сусідові не стало зле», а з тим аби зцілювати власні духовні рани. І наше вшанування має бути лише нашим, рівно з тим, як ми не маємо права втручатись у політику сучасної Польщі зі вшанування бійців Армії Крайової чи інших діячів польської історії.

Політика спекуляції історичною пам»яттю Другої світової війни очевидно вкотре грає на руку Москві : кому ще в Європі можуть бути настільки вигідними процеси припинення Балто-Чорноморської інтеграції і взагалі загострення відносин між двома союзницькими країнами в Європі? Ми маємо багато позитивних прикладів наслідування в історії, однак якщо і ми, і поляки будемо надавати настільки гострого політичного забарвлення подіям на Волині та Холмщині 1943-44 років - ці події, очевидно, мають великі шанси повторитися. Бо, скоріше за все, і тоді різанина з обох боків керувалась принципами політизації минулого - усі хотіли помстити усім усі кривди одразу. Але ні в якому разі не можна руйнувати у такий вирішальний час жоден з будь-яких зовнішньополітично вигідних контактів України на Балто-Чорноморському просторі : від сутички поляків з українцями виграють лише росіяни...