У Росії все більше впливу отримують силові структури, і все частіше країна "грає м'язами": то в Криму, то на Донбасі, то в Сирії, пише в своєму блозі на "Новому часі" російський політолог Дмитро Орєшкін. Це цілком природно, оскільки в мирному економічному змаганні вертикальна модель Путіна програє Заходові. Єдина сфера, де в нього є умовний паритет – військова. Причому неважливо, що США можуть знищити Землю 10 разів, а Росія – лише один. Одного разу цілком достатньо. Таким чином, у військовій сфері паритет є, і Путін його експлуатує.

Протягом останніх 20 років між Росією і Заходом були різного роду конфлікти, однак вони вирішувалися в правовому полі і мирними методами. І за останнє десятиліття Альянс скоротив чисельність своїх військ в Європі з 300 тис. до 60 тис. військовослужбовців, тобто в п'ять разів. Але зараз Росія перевела змагання у військову сферу. 32% витрат російського бюджету витрачаються на потреби безпеки в широкому сенсі слова – більше, ніж на соціальні програми.

До певної міри це можна назвати відступом від конституції, яка стверджує, що Росія є соціальною державою. Соціальна держава – та, яка витрачає на соціальні потреби більше, ніж на оборону. Якщо ж ви витрачаєте на оборону більше, ніж на соціальні програми, то це вже мілітарістична держава.

У Заходу є фундаментальна перевага в "м'якій силі": економіка, культура, інформаційні технології і т. д. У Заходу більш гнучка, багата і розвинена економіка, тому він виграє і може витрачати на оборону менше, ніж Росія (у процентному вирахуванні). Російське керівництво добре розуміє, що в мирному змаганні воно програє, і ми бачимо це на конкретних прикладах. Країни колишнього Радянського Союзу все сильніше віддаляються від Росії, оскільки вона не дуже економічно приваблива. Ми бачимо, що відбувається в Придністров'ї: затримують зарплати, урізають пенсії і в цілому вирує соціальна криза, майже така ж, як у Венесуелі. Щоб вирішити проблеми Придністров'я, потрібно вкладати туди гроші, а їх немає. У результаті залишається сподіватися на присутність збройних сил.

Така ж ситуація склалася й на Донбасі. Щомісяця Росія вкладає в російських окупантів і колаборантів ОРДЛО близько 80 млн євро на підтримку соціальних програм. Крім того, потрібно виділяти кошти на підтримку військових структур. Це дуже дороге і неконструктивне вкладення, оскільки кошти витрачаються не на розвиток, а на підтримку військового контролю.

Було б дивно, якби НАТО не реагувало на мілітаризацію Росії. Альянс змушений реагувати на дії Москви. Дуже стримано і в теж час жорстко він посилює своій військовий складник, хоча вона і менш значуща, ніж російська. Нещодавно на західний кордон Росії за наказом міністра оборони Сергія Шойгу були переведені три дивізії. Це близько 30 тис. військовослужбовців. Тим часом НАТО розміщує в країнах Балтії та Польщі чотири батальйони – приблизно 4 тис. солдатів. Різниця значна.

У Росії кажуть, що Альянс стискає кільце навколо РФ. Насправді ж НАТО намагається зняти стурбованість своїх союзників і партнерів у регіоні. У кожної сторони своя правда. Загалом цей процес був передбачуваний, хоча і абсолютно безперспективний для Росії. Країна вкладає гроші у військову сферу, скорочуючи свої можливості у сфері "м'якої сили". Взяти територію під контроль Москва може, а розвивати її – ні.