Бажання підмінити обізнаність, освіту, професійність та реформаторський потенціал нахабністю і зухвалим тиском, кінець-кінцем завели #новучеснувладу в глухий кут. Приклад тарифного демаршу Київради, яка запровадила мораторій на підвищення тарифів в столиці, таки отримав кумулятивний ефект.

Місцеві влади Дніпра, Житомира, Тернополя, Полтави та Львова також не погодились задовольняти непересічні апетити команди Володимира Гройсмана.

Найбільш цікавою тут є позиція львів'ян, які пішли дещо іншим шляхом, аніж запровадження мораторію. Львівська міськрада заявила про неконституційність рішення про підвищення тарифів взагалі. Свою позицію депутати мотивували тим, що покладати таке космічне підвищення платежів на громадян при фактично заморожених зарплатах та пенсіях та за умов економічної стагнації - безглуздо і протизаконно.

Скидається на те, що ініціатори тарифного пограбунку прорахувались, сподіваючись, що країна мовчки проковтне "реформу". Натомість отримали гарний приклад самоорганізації у місцевому самоврядуванні, де знайшли ефективний спосіб протидії свавіллю, - адже інакше, аніж тарифним геноцидом цю "спецоперацію" влади не назвеш.

Питання в тому, як влада буде боротись із цим парадом "тарифних суверенітетів", який, власне, тільки розпочинається? Тим більше, що "мораторізація" миттєво зсунулась у бік звинувачення влади у неконституційних вчинках? За великим рахунком, Львівська міська рада абсолютно вірно кваліфікувала дії Кабміну та НКРЕ. Коментуючи мораторій, запроваджений Київрадою, я вказувала, що він однозначно має правове підґрунтя, адже частина друга статті 3 Основного Закону встановлює: "Держава відповідає перед людиною за свою діяльність". Питання про те, чи було рішення про багаторазове підвищення тарифів за умови тотального зниження рівня життя і платоспроможності громадян ВІДПОВІДАЛЬНИМ - риторичне. Бо воно таким не було.

Варто також спеціально звернути увагу на наступні вимоги Конституції України. Зокрема частина друга статті 27 Основного Закону визначає, що "кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань", а "обов'язок держави - захищати життя людини". Частина третя статті 46 Конституції встановлює, що "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом". І насамкінець у статті 48 Конституції України наголошено, що "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло".

Таким чином, якщо влада розуміє, що таке державна відповідальність перед народом, аргументів для боротьби із "тарифними суверенітетами" вона не знайде. Але наявність у нинішніх керманичів цього розуміння викликає у всіх нас великий сумнів.

Тому країна має перспективу публічно спостерігати за цирковою виставою: як порушники Конституції намагатимуться звинуватити всіх навколо, і передовсім органи місцевого самоврядування, у відсутності законослухняності. Однак, скоріш за усе, почнуть діяти в "неофіційному режимі": шляхом впливу правоохоронних органів, позбавлення державного фінансування і особистих "душещипательных" розмов на предмет лояльності та можливих особистих наслідків її відсутності...

При цьому усьому треба ще раз подякувати випадку та збігу обставин, які не дозволили владі продавити свою "децентралізацію" до початку "тарифного бліцкригу". І це нині дало можливість органам місцевого самоуправління ефективно опиратись нездоровим бажанням центральної виконавчої влади. І це, до речі - добрий урок для великої частини мерів українських міст, які минулого року в Одесі під час зібрання під егідою Асоціації міст України, не маючи змоги навіть ознайомитись із текстом конституційних змін щодо децентралізації, майже одностайно, в дусі брежнєвських традицій, підтримали владну ініціативу. Бо іноді такого кшталту "одобрямси" коштують дуже багато для людей.

Якщо пану Гройсману нагадали про Конституцію (у нехтуванні якою він має справді величезний досвід) - "базарні" варіанти досягнення мети, будемо сподіватись, не пройдуть. У всякому випадку, можна порадити використати Мінський досвід кількамісячної давнини, коли наприкінці березня цього року указом Президента Білорусі були удвічі знижені тарифи на комунальні послуги для населення. Це ж нині вже буквально владна мода: у питаннях децентралізації спиратися на Мінськ, або точніше - на Мінські домовленості. От і слідкуйте за модою у всіх сенсах.