Популізм - це коли політики обіцяють зробити те, на що вони не здатні. Наприклад, депутати приймають закон про пільги для бідних, а в бюджеті для цього гроші не передбачені.

Тетяна Бессараб мешкала разом зі своїми батьками у Донецьку. Коли місто захопили проросійські терористи, вона разом із батьками переїхала на контрольовану Україною територію. Мати із батьком лишилися працювати у Покровську (колишньому Красноармійську), а дівчина поїхала навчатися до Києва у Національний університет будівництва і архітектури. Життя в столиці недешеве, а у переселенців грошей обмаль. Але депутати рік тому пообіцяли звільнити таких як Тетяна від сплати за гуртожиток і навіть виплачувати 1300 гривень соціальної стипендії. Парламент затвердив закон, але він чомусь не працює. Кажуть, грошей у бюджеті немає.

Тетяна Бессараб

"Мені дуже прикро за переселенців, що до них ставляться так погано, - каже Тетяна, - тому я вирішила боротися за свої права. Хочу, щоб цей закон запрацював. Сподіваюся, юристи Гельсінської спілки допоможуть мені в цьому".

Юрист спеціалізованої приймальні Гельсінської спілки з прав Криму Ганна Рассамахіна каже, що Тетяна - не перша громадянка України, яка звернулася до них із такою проблемою. "Протягом цього року Гельсінська спілка отримала понад сорок звернень від студентів та їхніх батьків, - каже Ганна, - Можна стверджувати, що ця проблема стосується кожного переселенця та члена родини учасника АТО, які отримують вищу або професійну технічну освіту".

Ганна Рассамахіна

Але куди поділися гроші? Схоже на те, що їх навіть і не було: депутати, як вони часто роблять, прийняли закон, не потурбувавшись про те, чи реально його виконати. Для реалізації деяких норм, які приймаються парламентом, потрібно приймати підзаконні акти: наприклад, постанови Кабміну. Цими постановами встановлюється порядок виконання вже ісуючих норм. Без прийняття цих актів деякі закони, які приймає Парламент, є просто порожнім звуком, оскільки порядку їхнього виконання немає. Наприклад, депутати голосують за якусь нову пільгу, але її виплата не передбачена державним бюджетом. "Це системна проблема правозастосовчої практики, на яку страждають всі країни пост-радянського простору, - пояснює Ганна Рассамахіна.

Типовим прикладом стала нова редакція Закону про вищу освіту, яку Верховна Рада прийняла навесні 2015 року. Депутати вирішили встановити нові пільги для внутрішньо переміщених осіб та членів родин учасників АТО. Цим людям депутати пообіцяли безоплатне навчання у державних ВНЗ, пільгові довгострокові кредити для оплати навчання у комерційних закладах, безоплатне надання гуртожитку, безоплатні підручники, безкоштовний доступ до Інтернету та виплату соціальної стипендії. Де взяти кошти на всі ці пільги, народні обранці не подумали. Точніше, депутати написали, що Кабінет Міністрів України має "протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом". На жаль, як це часто трапляється, Кабмін досі не розробив цього порядку. Жоден студент в Україні не може скористатися пільгами, які йому надала Верховна Рада.

"Тому в лютому 2016 року ми, за підтримки Центру Стратегічних Справ УГСПЛ, звернулися до Окружного адміністративного суду Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому ми вимагаємо визнати бездіяльність останнього незаконною та зобов'язати Кабмін розробити порядок реалізації цих пільг, - каже Ганна Рассамахіна. - Крім того, ми вимагаємо стягнути з уряду моральну шкоду за заподіяні незручності на користь студентки Тетяни Басараб, від імені якої ми звернулися до суду та матеріальну шкоду, яка дорівнює сумі соціальної стипендії, яку б вона отримала за умови виконання Кабміном своїх обов'язків".

На думку юриста, в Україні вперше так ставиться питання відповідальності уряду за виконання норм закону. Факт відсутності грошей для виконання затверджених законів вже став сприйматися як природний та звичний. Але це не так. Уряд, несе відповідальність, у тому числі і фінансову, за виконання норм закону.

Цікаво, що у цієї юридичної суперечки вже є правові прецеденти, які доводять доречність та корисність звертання до суду. Яскравий приклад цього - справа "Клаус та Юрій Кіладзе проти Грузії", яка слухалася у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Суть її в тому, що грузинські органи влади не визначили на законодавчому рівні порядку виплати грошової компенсації постраждалим від політичних репресій за часів СРСР. Порядок виплат не приймався декілька років, незважаючи на існуючу норму в законі. ЄСПЛ у своєму рішенні щодо цієї справи, зокрема, зазначив: "...як тільки грузинський Уряд зробив моральний та фінансовий вибір на користь своїх громадян, що переслідувались радянським режимом, йому належало, щонайменше, з моменту набрання чинності Протоколу № 1 відносно Грузії, провести аналіз та роботу для того, щоб заявники не перебували в стані невідомості протягом невизначеного проміжку часу, проти чого в них немає ефективного внутрішнього механізму". За зволікання грузинська влада заплатила Клаусу та Юрію Кіладзе 4000 євро компенсації.

Крім того, 10 червня 2016 року Окружний адміністративний суд Києва виніс рішення по схожій справі (826/4271/16), яким частково задовольнив позовні вимоги та визнав протиправною бездіяльність Кабміну щодо не прийняття порядку і умов реалізації Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Депутати пообіцяли надати пільги (державну цільову підтримку) для дітей учасників бойових дій у вигляді оплати навчання за рахунок коштів державного бюджету. Кабмін грошей для цього так і не знайшов.

На перше засідання за позовом Тетяни Бессараб у червні відповідач (Кабмін) не з'явився, тому наступне суд призначив на вересень.