Численні соціологічні опитування показують, що українці досить мало подорожують своєю країною. Можна навіть припустити, що чимало українців бували закордоном (у ближньому зарубіжжі - Білорусі, Польщі, Росії, чи на відпочинку в Туреччині або Болгарії), а от в іншому кінці України не були ніколи. Чому так складається? Безсумнівно, передусім через брак інформації про нашу країну, про її культурне й природне різноманіття. На Заході в нас Львів і Карпати, на Півдні - Одеса і море, про Схід взагалі майже нічого не знаємо, на Півночі нас цікавить тільки Київ. А де цікавезні маленькі містечка, багатющі музеї, каньйони і чудеса природи, замки й палаци посеред провінції? Пересічний обиватель про таке ні сном ні духом не відає, тож і думає, що подорожувати власною країною немає сенсу. Допомагають спростувати цей стереотип туристичні «Маршрути» ‒ путівники, що виходять як глянцеві додатки до «Дня», та роботи в цьому напрямку все одно ще непочатий край.

А коли хтось нарешті вирішить відкривати для себе Україну, постає нова проблема - транспортна. Адже за великим рахунком мережа сполучень між українськими регіонами дуже слабка. Наведу приклад: цієї весни в Ужгород ми хотіли запросити івано-франківського письменника Юрія Андруховича. Попри те, що йдеться про два сусідні обласні центри, сполучень між цими містами майже немає (якщо не брати до уваги «допотопні» брудні автобуси, що долають шлях за 10 годин), треба їхати через Львів. Колись між Фраником та Ужгородом курсував поїзд, але зараз такої розкоші вже немає. Прикметно, що Прикарпаття та Закарпаття - карпатський регіон - не мають спільного туристичного потенціалу, позаяк мусять рекламуватися окремо. Якщо турист приїде в Івано-Франківськ, то може помандрувати в Яремче, але до Мукачева чи Ужгорода без власної автівки навряд чи потрапить. Те саме з Чернівцями: щоб звідти доїхати до Ужгорода, а це всього на всього три сотні кілометрів, треба промучитися цілісінький день у старезному брудному «Ікарусі» (ясна річ, без кондиціонера). Тож якщо ви хочете поїхати з Буковини в Закарпаття бодай з мінімальним комфортом, вам доведеться сідати на потяг до Львова, а вже там пересідати й їхати далі.

Таким чином, можна стверджувати, що на Західній Україні «всі дороги ведуть до Львова». Тільки це не означає романтичної подорожі, а навпаки - купу логістичних проблем і марнування часу. Так само немає сполучень між обласними центрами на Півдні й Сході країни, все відбувається через «вузлові станції». Додаймо до цього катастрофічний стан доріг в Україні, і зрозуміємо, чому українці так мало і настільки неохоче подорожують своєю мальовничою Батьківщиною.

Єдина країна? Щось таке ми чули по телевізору, але на ділі часто легше поїхати в іншу державу, ніж у віддалений на дві сотні кілометрів сусідній обласний центр (про малі міста взагалі мовчу). Наші еліти все ще не розуміють, що соборність - це не лише патріотичні слогани, а й передусім практична можливість швидко і комфортно пересуватися всередині власної країни...