Одне з пояснень того, що відбувається: Путін це не зі зла, так би мовити, Путіну, як і багатьом, просто хочеться повернутися в дитинство.

У його - нашому - дитинстві, отроцтві, юності було поєднання двох полюсів: благодать дитинства (бо дитинство і його рожеві окуляри видаються в одному екземплярі) і сувора дійсність навколо. Настільки сувора, що і з дитинством було не все гаразд, воно було агресивне і небезпечне, як і все інше. Як, втім, будь-яке зростання. Але сама радість зростання багато переважувала, навіть те, що навколо і пискнути ніхто не міг.

Ви думаєте, що я хочу сказати, що Путін хоче купити в дитинство зворотний квиток, а як білетера використовують Ярову з Мізуліною? Не зовсім. Те дитинство, яке намагається возвертати взад Путін, не совок, а, інакше кажучи, - карго-совок. І, відповідно, повертається він у карго-дитинство.

Тобто сам совок не повернути, як і прищаве отроцтво, це навіть Путін розуміє. І він цього й не хоче, інакше навіщо йому запасний Ролдугін, що стоїть на варті з віолончеллю. Йому ні рівності, ні братерства не треба (хіба що імперський варіант про Старшого брата з його близнюком Великим братом). Йому потрібен тільки совок з соломи. Щоб про всяк пожежний під подушкою у вічного вартового Ролдугіна лежало сорок ярдів, але начальство на Мавзолеї так само боялися і поважали, як у добрі дитячі - сталінські - часи.

Здавалося б, яка статева різниця між дитинством і карго-дитинством, совком і карго-совком? Тим більше що і перше, і друге накрилося мідним тазом, а якщо не накрилося, то накриється. Ми ж відчуваємо, що країна давно пішла в рознос: просто поки стукають іграшкові втулки і маточини.

Але в тому й справа, що солом'яний карго-совок може виявитися куди живучішим, ніж совок за Брежнєва - Черненка. Той совок усе робив по-справжньому, вкладався з усієї дурі: Афган - так Афган, Чехословаччина в 68-му і Польща в 81-му - мочити так мочити. І не рипайся мені тут. Пам'ятаєте, як співав Галич: «Если начал делать, так уж делай, чтоб не встал». Про футбол, до речі. Путіну на повний зріст не треба. Путіну те ж саме, але неначе жартома, дитинство, але карго.

Тобто йому треба, щоб народ і партія були єдині, але при цьому, щоб замість соціалізму був капіталізм. А так не буває: жартома страшно не буває.

Що б не робив карго-Сталін, різниця в тому, що він знає, що він - карго, і відтворюваний ним совок - карго. Та й народ, якому «ліплять горбатого», не приймає все за чисту монету, хоча і чекає, коли з солом'яного совка вискочить лякало-СРСР і вода з автомата з газ-водою литиметься за копійку і за три - з сиропом.

Сироп - це і є карго-дитинство, в яке хоче повернутися карго-Сталін. Але сталінське дитинство, як маца з християнських немовлят, замішане на крові. Якщо кров не справжня, а придумана серед інших Флоренським і Розановим, то замісу не вийде. До першого крутого повороту, який може - завтра, може - через три роки, але карго-совок приречений.

І ті, хто це знає, з подивом дивляться на тих, хто не знає. З подивом, сумом і злістю, як дорослі на дорослих, що зображують дітей.

Тепер: навіщо Путін і його тимурівська команда вирішила створювати карго-совок. Ми не знаємо - коли, можливо, в дитинстві, можливо, в політичному дитинстві, але в цьому проміжку між дитинством Микити і дитинством Тьоми сам Путін так злякався, що вирішив видавити страх, завдаючи його. Стара і апробована історія.

Чого він злякався: швидше за все, що навколо побачать, що він - несправжній. І щоб заховати свій переляк, став городити фальшиве, біля якого інше фальшиве заховати найлегше. Він зрозумів, що він - несправжній: лідер, президент, Сталін, і вирішив спорудити все несправжнє - парламент, Олімпіади, мости, партії, щоб його ганебна неспроможність не була така виразна. Можливо, це сталося між підводним човном «Курськ» і посадкою на дно Ходорковського.

Тоді-то Путін і вирішив, що несправжнє буде гинути не з таким тріском і гуркотом. Нехай буде карго-совок, карго-Сталін, і якщо його колись візьмуть на кишені, то у нього і відмазка є: це ж усе - карго, а ніякий не сталінський режим.

Я навіть не впевнений, що він націлювався на тривалий термін: будиночки з піску не бувають надовго, їх змиває перший же приплив.

Але, на його подив, виявилося, що і народонаселенню також у кайф грати в іграшкову імперію, в олов'яних солдатиків, як Путін в карго-дитинство.

Те, що іноді він, не цілком усвідомлюючи, переходив межу: граючись, брав Крим, граючись, запускав відпускників на Донбас, це він від захопленості і несподіванки. Думаю, він сам не був упевнений, що вийде. А коли вийшло, коли відбулася карго-війна, то відступати було нікуди: не можна руйнувати магію гри. Скінчиться гра, і ким залишишся ти? Вже точно не полководцем.

До речі, на цьому ж принципі заснована і дідівщина: ти граєш у дембеля, бо раніше тебе змушували грати в салагу, і зупинитися не можна, бо пропаде весь витрачений на отримання міфічних привілеїв термін. Зрозуміло, що дідівщина - гра жорстока. Але гра рідко буває невинною, така і путінська гра в карго-совок. З одного боку, і совка ніякого немає, з іншого - а що взагалі, крім совка, є? Дірка від бублика.