У серпні 44-го в моєму Урожі двоє людей вчинило самогубство у дуже страшний спосіб: жінка зарізалася бритвою, а чоловік зачинився і хаті й спалив себе.Майже в один день, у різних кінцях села, двоє людей не змогли впоратись з абсурдом війни, хоч та, Друга світова війна нам видається чорно-білою, але повернення Червоної армії після того, як на її початку енкаведисти розстріляли біля каплиці св.Антонія увесь цвіт інтелігенції - 40 чоловік, а посеред села наповнили криницю тілами селян, господарів і активістів Просвіти, означало знову терор і вбивства.

Моя бабця, у якої перебрані енкаведисти вбили сина у 1946 році, мусила жити далі, але її невиплакане горе виливалося до кінця життя у тихе божевілля: вона чи не кожного дня по обіді починала ходити по хаті й тихо плакати за Юзьом, своїм первістком. І в 60 років, і в 80, і в 90. І на грудях носила папірчик, в який було загорнуте його фото.

Якщо ми думаємо, що нам минуться оті всі смерті, втрачені домівки, Іловайськ, Дебальцево, після того, як ми здолаємо ворога, то ми помиляємось. Навпаки - притлумлена свідомість звільниться, туман розвіється і ми побачимо тепер не кольоровий, гібридний образ цієї війни, а образ чорно-білий: українсько-російська війна, де фронтом є вся країна, а не Донбас і Крим.І онуки тих, хто зараз сидить в окопах, не маючи права стріляти у відповідь, і онуки тих, хто розважається після трудового тижня в нічних клубах, переживатимуть цю війну значно глибше.Вона зробить їх іншими.Вони бачитимуть те, чого не бачать зараз: у 2014 році Росія підло напала на Україну, і країни, які мали гарантувати безпеку нашої держави,проігнорували свої зобов'язання, натомість змушували українську владу до компромісів з ворогом. Але український народ не дозволив цього і зупинив ворога, створивши добровольчі батальйони. І це розповідатимуть в шкільних підручниках.

Усе те, що так нас зараз засмучує: мародерство влади, продажність ЗМІ, повзуча русифікація, соціальний егоїзм - це ознаки постколоніального клептократичного суспільства. Західна Європа, окрім Польщі, під час Другої світової війни поводилась ще більш ганебно, і не почуває зараз ні найменших докорів сумління.Вона вже тоді була клептократичною.

Я читала цікавий аналіз поведінки українських студентів під час створення УГА.Одні вирішили продовжити здобувати знання і духовність, інші боялись, ще інші вважали, що то не їхня справа здобувати волю України, але готові були скористатись з цієї волі.Те саме відбувається зараз, тільки в клептократичному суспільстві, де купують дипломи і дають хабарі, частка патріотів серед студентів напевно менша, ніж у 1918 році.Але вона є.Інстинкт виживання присутній як окремій людині, так нації.Він приводить врешті до перемоги, яка з точки зору здорового глузду здається неможливою.

Всі державні інституції в Україні нині колоніально-клептократичні, і нічого дивного у цьому немає.Люди, які працюють в тих структурах гріха, не усвідомлюють цього.Вони лягають спати, вкриваючись брехнею, і встають з брехнею.Якщо ж зруйнувати ці структури в один момент, настане хаос, яким знову скористаються популісти і клептократи. Якщо ж залишити на самоплив, то градус невдоволення у суспільстві тільки зростатиме, і тоді настане також хаос.Від хаосу рятують публічне обговорення подій, незаангажована аналітика, і поступове відвойовування окупованих сердець. Українську Галицьку Армію створили на кошти, які пожертвували свідомі українці. Наші добровольчі батальйони - також.Це ще одне підтвердження того, що війна 2014 року є національно-визвольною.

Це абсолютно незрозуміло нашим західним сусідам-лібералам, для яких національне питання в далекому минулому.Але якби на міжнародному рівні про це заявили очільники нашої держави, стало б менше брехні і замовчування.Наразі цим просвітництвом займаються тільки свідомі представники української діаспори і заробітчани. Дива від цієї влади годі чекати.Головне не дозволити їй собою маніпулювати і готувати нову, яка буде служити, а не правити.Тобто в майбутньому повністю замінити клептократичну, колоніальну і безвідповідальну еліту на патріотичну і відповідальну.

А труп ворога пропливе річкою лише тоді, коли ми його уб'ємо в собі, і поза собою.