Не потрібно нічого спрощувати. Можливості Кремля впливати на усе підряд сильно перебільшені.

Те, що українсько-польська ворожнеча вигідна Москві, зовсім не означає, що в Польщі немає антиукраїнського дискурсу в політиці.
ЦІлком можливо, що нинішня істерико-історична заява Сейму Польщі більше спрямована для внутрішнього польського споживання і викликана внутрішньо польськими міркуваннями, ніж має на меті знайти спосіб зачепити Україну.

Нова влада Польщі у складній конкуренції з політичними опонентами намагається проводити політику підвищення ролі Польщі на міжнародній арені, апелюють по почуття національної гордості поляків.

Оскільки серйозних аргументів та можливостей "посунути" новим польським порядком денним Німеччину (або, сказати точніше, зробити це поза питаннями, в яких з Німеччиною конкурує США, полякам дуже важко) вони не мають, то знаходиться традиційний і вигідний хлопчик для биття - "українські націоналісти"/Україна.

Тільки вищою мірою наївні чи космополітичні українські аналітики можуть щиро вірити в те, що заява польського парламенту про геноцид громадян Польщі-етнічних поляків громадянами Польщі українського походження на території німецького рейху в 43-45 роках може бути викликана перейменуванням Московського проспекту в Києві.

Якщо ми хочемо хороших стратегічних відносин з Польщею нам потрібно визнати і прийняти той факт, що в цій країні існують потужні антиукраїнські сентименти, які чітко окреслені і сформовані у вигляді політичної діяльності. Визнати, прийняти і навчитися їх стримувати, правильно на них реагувати.

Не стримувати і не реагувати не можна. Будь-яка політика, як і антиукраїнська політика в Польщі, переслідує певні цілі.

І так видається, що лише одні диваки на світі - українці можуть популяризувати свої національні трагедії "з просвітницькою метою" або щоб нам співчували (саме так ми пояснювали свою кампанію популяризацію знань про Голодомор). Усі інші - чи то вірмени, чи то поляки - у таких ситуаціях переслідують цілком практичну мету: здобуття політичної переваги, яка може бути реалізована і в практичному сенсі перспективою отримання компенсацій фінансових чи територіальних.

Саме тому "етнічні чистки з елементами геноциду", жертв яких поляки були готові вшановувати разом з українцями в контексті політики "прощаю і прошу прощення" за десятиліття перетворюються на геноцид, жертв якого поляки вже не бачать можливості вшановувати разом з українцями.

А далі вже справа техніки пов"язати українських націоналістів з сучасною українською державою (ну, хоча би тому, що вона вшановує пам"ять про них).

Тому ставанням у непідходящий час в непідходящому місці на коліно, так само як і відповідати заявою на заяву - це не допоможе, і це не спосіб дії.

Спершу убезпечити себе, далі переконати партнерів, що їх план реалізувати неможливо, а вже потім домовитися про "прощаю і прошу прощення".

І без істерик. Основоположні факти зрозумілі. Поляки на не вороги. І ми маємо усі можливості не допустити, щоб це сталось у майбутньому. Так само, як і Бандера - воював за свободу і незалежність України. І ми повинні вшановувати усіх, хто доклався до нашої мети. І визнання помилок чи нехай навіть і злочинів наших героїв ніяк не применшує значення їх жертви заради нашого сучасного і майбутнього.