Уся українська спільнота коментує промову Надії Савченко.

Коментує жорстко, насмішкувато, часом, дуже некоректно. Тон всьому задають наші олігархічні ЗМІ – видно, що стурбовані не на жарт. Політологи, соціологи, психологи намагаються знайти в її словах якийсь підтекст, чиюсь руку...

Моє враження зовсім інше: не варто шукати якогось підтексту – промова щира, але дуже сумбурна, правдива, але акценти не розставлені, смілива і гостра, але якась неоковирна і груба.

Сподобалося, що почала вона з української культури, мови, пісні – мабуть, інтуїтивно відчуває, де наріжний камінь України... Немає сумніву, цю промову писала жінка, і жінку цю звати Надія. Чому читала з папірця? Певне, бажала якомога більше сказати і нічого не випустити. Звідси й хвилювання...

А виривати зараз із контексту її окремі емоційні фрази про Майдан і Антимайдан, про революційний шлях тощо – ну, це не що інше, як розігрівати народ, готуючи його до політичних подій осені. Рано, почали, нерви не витримали у багатьох ЗМІ. Аякже, гайки потихеньку закручуються – от і реакція.

Насправді, деякі її словесні конструкції говорять лише про брак політичного досвіду, але з досвідом зникає щирість, на жаль.

А що Надія, мовляв, не відповідає стереотипам уявлення про політика – ну, це вічна історія. Народ Ізраїлю чекав Месію, що спуститься з неба в золотому одязі, а він потрапив до Єрусалиму, сидячи на віслючкові...

Як би не було, а головне, щоб режисери не пустили країну за знайомим сценарієм – я щодо пролетарської революції, сторіччя якої уже в наступному році. Оце реальна загроза Україні.

Насамкінець нагадаю: років 5 тому відомий віщун Павло Глоба передбачив, що президентом України стане жінка, яка досі нікому не була відома. А що як пророцтва збуваються?!