Володимир Зеленський перетворюється на "Порошенка", якого сам же і "малював"

На день народження президента Зеленського м 25 січня, якщо хто забув – "радник із пропаганди" президентського офісу Михайло Подоляк написав у ФБ вітальний допис, який дуже швидко набрав понад п'ять тисяч реакцій і спричинив мініскандал. Ну, бо куди ж одне без іншого?

Про це у своєму блозі на site.ua пише Олександр Михельсон, повідомляє UAINFO.org.

Причиною в обох випадках став стиль, який я особисто визначив би як "лестощі на межі фолу". Ну бо місцями це реально схоже на, даруйте, стьоб.

"Мой Президент" у виконанні Подоляка – це людина, яка прийшла зробити з вічних скигліїв бадьорих і впевнених у собі людей, але якій – ви не повірите – постійно заважають! Не вловлюєте у стислому перекладі? Процитуємо автора (зберігаючи авторську пунктуацію):

"Он же предложил стать нам чуточку другими. Более взрослыми что/ли. Более современными. Более честными. И менее завистливыми, менее ноющими о своих неудачах или бесконечно жалеющими самих себя..."

Читайте також: Годі сподіватися на щось добре від президента, який перебуває в постійній комунікаційній кризі – Братущак

А вже за кілька абзаців – про тих, хто заважає: "...обиженное старичье никуда не делось – ресурсы есть, медийка есть, жажда только усилилась". І пішли, і пішли.

Загалом весь допис на 73% складається з отого самого скиглення й "нескінченних скарг" на ворогів та обставини. Хоча, здавалося би, це має бути характерним "для страны, в которой всегда считалась изысканной доблестью своеобразная хуторская хитрость" – але ніяк не для Зеленського, здатного "продолжать каждый день брать на себя ответственность" і взагалі "быть лидером, которого никогда не было в современной Украине".

Анекдотичний контраст між вихвалянням здатністю "брати на себе відповідальність" і скаргами на все на світі – це варіація на тему відомої історії "Вбити дракона", коли герой перетворюється на переможеного ним супостата. Тільки у вигляді фарсу. Коли під час президентської кампанії фанати Володимира Зеленського закидали Петрові Порошенку схильність скрізь шукати ворогів, із цим можна було погоджуватися чи сперечатися; коли виявилося, що й сам Зе разом зі своєю командою ледь не в усіх своїх ляпах винуватить інших – причому вже переможених! – це можна було виправдовувати чи критикувати; але тепер, під кінець другого року президентської каденції Володимира Олександровича, із цього не хочеться вже навіть сміятись.

Незалежно від того, наскільки реальний Порошенко відповідав образу самозакоханого й агресивного політикана, який активно розкручували його опоненти, сьогодні цьому образові – принаймні, у зовнішніх виявах самозакоханості – все більше відповідає Зеленський. Можливо, це передається через стадіонне повітря. Можливо також, що деяких соратників президента Зеленського оплачують оті самі вороги, що прагнуть із нього познущатися. Ясно одне: якщо комунікаціями в офісі президента займаються майстри дифірамбів – значить, комунікація у формі дифірамбів главу держави влаштовує.

Читайте також: Історик: Ротом свого "комунікатора" Зеленський каже, що ми тут – хутір, а він, бачте, "другой"

При цьому не можна не помітити, що конкретні дифірамби пана Подоляка чітко влучають у народне архетипічне. Президентові заважають опоненти, невіра суспільства, відсутність нових облич (пише пан Подоляк), тож хіба можна вимагати від нього негайних успіхів? "Та звичайно, та ми ж розуміємо!", – думають (мабуть) саме ті виборці, які проголосували ні за що інше, як за обіцянки нових облич і негайних успіхів!

І є підозра, що ці люди геть не бачать у цьому суперечності. Бо хто ж поспішає бачити, що суперечить сам собі.

Втім для різноманітності не будемо тут про Великий і Мудрий Нарід. Бодай тому, що саме в цьому випадку його думка значення не має. Значення має тільки те, наскільки персонально Зеленський схильний "вестися" на грубі лестощі. Бо це ж – елементарний тест на адекватність.

Автор цих рядків хотів, до речі, перевірити, чи немає під Подоляковим дописом лайку від Зеленського, але мусить покаятися – так і не знайшов часу переглянути всі п'ять із половиною тисяч реакцій. Моїх власних фейсбукових приятелів, між іншим, там знайшлося лише 36. Із них 17 поставили звичайні лайки, 17 – смайлики реготу, один – "сердечко" й один – "сльозу". По-своєму не гірше за соціологію, чого вже там.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube