Не секрет, що зараз жінки почали народжувати менше дітей, ніж 100-200 років тому (всі ж пам'ятають розповіді про величезні родини, в яких нормально було мати по 8-10 дітей?). Зараз така кількість нащадків викликає скоріш подив, ніж байдужість. У сучасному суспільстві необхідності народжувати багато дітей немає: по-перше, рівень медицини такий високий, що дозволяє підтримувати життєдіяльність новонародженого вагою від 500 грамів; по-друге, з'явились антибіотики та вакцини (а саме їм ми маємо завдячити різким падінням смертності, зокрема дитячої) – тепер немає потреби народжувати якомога більше з розрахунку, що хоча б когось з твоїх дітей оминуть страшні інфекційні захворювання.

Зниження рівня дитячої смертності логічно призвело до необхідності контролювати нарождуваність. Звичайно, перші засоби контрацепції з'явились дуже давно, але вони були досить дивними, як на сучасний погляд. Жінки Стародавнього Єгипту використовували для попередження небажаної вагітності бавовняні тампони з додаванням меду та крокодилячого калу. Жінки Середньовічної Європи додавали до спресованого паперу і вати трохи оцту. У VII столітіі в Китаї ефективним засобом стерилізації жінок вважалось "швидке срібло", тобто ртуть, підсмажена в маслі.

Презерватив також є винаходом давніх часів – перші згадки про нього датуються 1350 роком до н.е. в єгипетських джерелах, і виготовлений він був зі шкіри риби. Стародавні араби застосовували праобраз презервативу, виготовлений із кишок домашніх тварин.

Деякий час для попередження небажаної вагітності жінки активно користувалися відварами з різних частин туші мула (зазвичай, нирок або матки); можливо, це пов'язано із тим, що мул є безплідним гібридом кобили та віслюка. Для стерилізації чоловіків існував не набагато приємніший спосіб: їм пропонувалось з'їсти підсмажені яєчки кастрованого мула. В деяких частинах Європи ще у ХІХ сторіччі в ролі перорального контрацептиву застосовували розчини різноманітних солей міді.

Можливо, деякі речовини, що їх жінки застосовували для контрацепції, дійсно могли володіти сперміцидними властивостями. Однак першими дійсно ефективними засобами для пероральної контрацепції були стероїди, що з'явилися у середині ХХ сторіччя. До класу стероїдів належить багато хімічних сполук: серед них всім знайомий холестерин та гормони, зокрема, і статеві. Головний чоловічий гормон, тестостерон, був виділений із подрібнених бичачих яєчок у 1935 році. Але першим статевим гормоном, який вдалося виділити, був жіночий гормон естрон (він є метаболітом більш потужного естрадіолу). Ці речовини містяться в організмі в дуже незначній кількості: при першому виділенні з чотирьох тон яєчників свиней було отримало лише 12 міліграмів естрадіолу.

Усі ці молекули мають дуже незначні відмінності у своїй будові, але саме їхня несхожість призводить до такої колосальної різниці в ефектах. У контексті контрацепції нас більш за все цікавить прогестерон. Це гормон жіночої статевої системи, що дає сигнал матці підготуватися до імплантації заплідненої яйцеклітини. Протягом усієї вагітності жінка не може зачати наступну дитину, бо постійне вироблення прогестерону блокує овуляцію. Власне, на даному біологічному ефекті і заснований принцип дії будь-яких оральних контрацептивів: введення в організм прогестерону чи подібних йому з'єднань блокує овуляцію – яйцеклітина не виходить з яєчника – запліднювати по суті нічого.

Але застосування саме прогестерону виявилось досить незручним: по-перше, вводити його необхідно у вигляді ін'єкцій, по-друге, отримувати гормони зі статевих залоз тварин дуже дорого і непрактично. Для вирішення завдання безпечної контрацепції необхідний був синтетичний аналог прогестерону, що зберігав би властивості при пероральному застосуванні. І такий препарат був знайдений, але при вирішенні зовсім іншого завдання.

Американський хімік Рассел Маркер був досить розумним, щоб не гнатися за науковим ступенем і досить талановитим, щоб отримати роботу у престижному Рокфеллерівському інституті медичних досліджень. Тут він зацікавився стероїдами і захотів отримати простий і, головне, дешевий спосіб отримання структури з чотирьох кілець для синтезу різноманітних похідних на її основі. Прогестерон тоді добувався шляхом виділення його із сечі вагітних кобил і коштував близько декількох тисяч доларів за грам, що робило його недоступним для звичайних науковців. Маркер хотів виділяти стероїди з рослин, в яких їх набагато більше, ніж в тваринних тканинах, але суворі правила інституту Рокфеллера змусили його звільнитись і піти працювати в Університет Пенсильванії. Там йому вдалося на основі рослинних похідних синтезувати чистий синтетичний прогестерон, що нічим не відрізнявся від природного. Процедура, за допомогою якої це стало можливим, досі застосовується для синтезу синтетичних гормонів і має назву "деградація Маркера".

Звісно, фармацевтичні компанії вхопились за таку можливість (Маркер, до речі, не хотів патентувати свій метод, бо вважав, що всі хіміки мають ним користуватися безкоштовно), і почали шукати методи перетворення наявного тепер у величезній кількості прогестерону в інші стероїдні гормони. На основі досліджень Маркера Карл Джерассі винайшов метод дешевого і швидкого синтезу кортизолу (протизапального гормону, що використовується для лікування різних аутоімунних захворювань – наприклад, вовчака або ревматоїдного артриту). Пізніше він зміг синтезувати естрон та естрадіол, внаслідок чого компанія "Синтекс", де він працював, стала світовим лідером з виробництва гормонів та стероїдів. Наступним кроком був синтез прогестину - аналогу прогестерону, що був придатний для перорального прийому.

Спочатку мова не йшла про контрацептиви. Прогестерон тоді, вже за доступною ціною (менше доллара за грам) використовувався для збереження вагітності у жінок із загрозою викидня. Він все ще вводився за допомогою ін'єкцій і в достатньо великих дозах. Джерассі з колегами у 1951 році синтезували та запатентували нову молекулу, норетиндрон, що була у вісім разів активнішою за прогестерон та підходила для перорального застосування.

Іронічно те, що молекулу, що так вплине на жіноче здоров'я та спосіб життя, винайшли чоловіки

Джерассі, якого пізніше назвуть "батьком контрацепції", зауважував: "Тоді ми і подумати не могли, що ця речовина стане активним компонентом більшості контрацептивів, що застосовуються у всьому світі". Але окрім "батька" контрацепції, були ще й дві жінки, яких по праву можна називати її "матерями". Мова йде про Маргарет Сенгер та Кетрін Маккормік.

Перша досить довгий час допомогала жінкам дізнаватись про контрацепцію, за що навіть піддавалась кримінальному переслідуванню, а друга мала вчений ступінь з біології та значний статок. На початку 50-х років ХХ століття вони профінансували дослідження нещодавно винайдених молекул задля можливого застосування їх у ролі засобів контрацепції. Юридично реалізувати цю ідею було досить складно через закони штату Массачусетс, згідно з якими контрацептиви можна було приймати, але відкрито продавати, виставляти чи навіть розповсюджувати інформацію про них було кримінальним злочином (закон діяв аж до 1972 року, а це всього лише трохи більше сорока років тому!). Тому практична частина випробувань була проведена в Пуерто-Ріко, де закони були менш суровими. У дослідженні взяли участь близько 2000 жінок, і невдача при попередженні вагітності спостерігалась тільки у 1%.

В 1965 році близько чотирьох мільйонів американок "сиділи" на протизаплідних засобах, а через 20 років їх застосовувало вже 80 мільйонів жінок. Усе через те, що дві жінки були впевнені в тому, що саме жіноча стать має контролювати народжуваність і взагалі стан власного тіла. І які б нові методи контрацепції не з'являлись, вони навряд чи змінять суспільство так сильно, як вищезгадані. У жінок з'явилась можливість самостійно та незалежно контролювати власну вагітність, і внаслідок цього – більше часу на освіту, кар'єру та саморозвиток. Політика, бізнес, спорт та інші раніше виключно "чоловічі" заннятя вже давно не є такими. І, можливо, ми маємо дякувати за це двом надто принциповим жінкам і талановитим чоловікам-хімікам.

Олександра БОЙКО, "Мегаполіс"