Знаєте, якої я штуки не можу зрозуміти?

От дивіться. Ми маємо візовий режим з ЄС давно. Кажу про себе: за останні 17 років я кільканадцять разів звертався до різних європейських консульств по візу. Найчастіше - до польського і німецького, але були ще теж Нідерланди і Литва. Але найчастіше, звісно, до РП і ФРН.

17 років кільканадцять разів я носив ті самі документи, рутинно виконуючи правила. А все заради того, щоб довести, що

1. платоспроможний, не буду працювати "на чорно"

2. маю роботу і майно в Україні

3. не збираюся залишатись

Я щоразу отримував ці візи і щоразу збирав довідки. Правила змінювались - то суворішали, то послаблювалися, то знову суворішали.

Наприклад, європейським консульствам раптом став потрібен внутрішній український паспорт, і прописка - те, власне, що в Україні вже не відіграє жодної ролі - знову стала важливим елементом твоєї ідентичності. Зрозуміло, що припнути тебе знову до кошари - це не для твоєї зручності, а для їхньої. "Ну, бо чого ти в Києві приходиш влаштовувати дитину в садок? Ти ж у Кам'янці прописаний - там і влаштовуй" - в Україні так уже ніхто не скаже. А в європейському консульстві - скажуть. А ще запитають: "Що ви робите в Києві? Мешкаєте? А покажіть довідку від свого ЖЕКу? Немає з собою? Прийдете наступного разу." Окрема тема - робота і "доведіть, що ви письменник - у вас же немає квитка члена НСПУ". І щоразу доводилося доводити - даруйте за каламбур.

Але ось питання.

Чому не можна один раз - ну, добре, максимум тричі - довести, що ти платоспроможний, не бомж і не збираєшся залишатись (на третій раз уже ж зрозуміло, що в людини нема інтересу залишатись - чи ні?), не збираєшся працювати з шенґенською візою, мешкаєш у Києві, хоч прописаний у Кам'янці?

Чому європейська бюрократія вважає, що людина - це аж така плинна і нестабільна істота, що шлях від письменника, ім'я якого так важко знайти їхнім суворим дівчатам-за-віконцями в Ґуґлі, до бомжа, жебрака чи ґастарбайтера - такий стрімкий і короткий? Чому доводиш по кільканадцять разів те саме - набагато частіше, ніж міняєш закордонні паспорти? От в американців не так. Вони тебе перевіряють один (!) раз - і ти отримуєш 10-річну візу, яка переходить потім із одного паспорта в другий паспорт, стає 20-річною, 30-річною...

Справа не в тому, що мені важко виконувати ці приписи. А в тому, що це нераціонально, непрагматично і абсурдно - вимагати від людини постійно те саме. Це негуманно. Бо абсурд - це ламання людського в людині. Будь-яке дотримання законів і правил, суворе слідування приписам мусить мати на меті оптимізацію процесу для взаємної зручності. Тому якщо я кільканадцять разів отримував дозвіл на перетин сакраментального кордону і ніколи не порушував правил в'їзду/виїзду, я - і тисячі моїх співгромадян - повинні бути занесені в одну базу, де все чітко написано про нас. І хай би був уже цей чортів візовий режим. Але зробіть так, щоб не перетворювати людину на істоту, яка постійно мусить виправдовувати власну ідентичність. Адже гуманізм - це ваша, європейська цінність