Усміхнена я - насправді дуже перелякана. Мені соромно перед дитиною, що нас фотографує (сама дитина соромиться фотографуватися), що мені страшно. Але мені страшно. Це "червона зона", вулиця, що прилягає впритул до "Промки". 500-700 метрів від епіцентру боів. Тут постійно свисить, бахкає, вибухає, правда, бувають перерви "на обід". Але дуже важливо було сюди поїхати, щоб зрозуміти, як живеться людям під кулями.

....

Напередодні, коли планували поіздку:

- "та не бійся, зранку до обіду не стріляють, а якщо стріляють, то часто кулі долітають вже на ізльоті, рекошет або перелвтають промку, в яку цілились. Вони на кінці своєї траєкторії, тому вже не вб'ють", - заспокоює мене, панічну, Олена, яка вже десятки разів пішки лазила по старій Авдіівці, куди навіть таксисти не хочуть їхати.

Олена, волонтер, - сліпа і глуха перед кулями, коли йде до дітей, які живуть на передовій.

- "Може таки десь дістати каску і броник"?

- Ну як ти підеш до дітей в бронику?ти одразу ставиш перед ними бар'єр. заспокойся, там живуть діти! Вони бігають фактично під кулями. Звісно, якщо сильно боїшся, можеш не їхати.

- Але хлопця місяць тому вбило.... в четвертій дня..(зазвичай літає після четвертої та вночі, тому в четвертій дня 19-річний юнак, що приїхав в гості до батьків, не думав, що попаде щось в голрву).

-Ну міна, так. Але на все воля божа. Всяке буває. Поїдемо в найбільш безпечний час, з 11 до 15-ої.

...

- До дванадцятої дня ми слухали бах-бах-бах і бух-бух в місці свого проживання, на "хіміку", це район Авдіівки, куди міни не залітають, але ехо від стрільб добре чути.

- Напевно, не поїдемо?

- Напевно, щось нині і вдень стріляють і стріляють

.
....

Півгодини тишини...

- Ну що, поїхали!

Випила гліцесед і сіла в таксі, йти пішки забоялась.

...

- щойно перед вами п'ять мін впало біля кіоска з продуктами, ви не чули?

- ні, ми проїжджали поруч, не чули. чим ближче до вибуху, тим менше чути, на "хіміку" б почули, - пояснює мені Олена.

....

-За два роки до вам хтось пропонував виїхати з пропозицією оплати житла? - питаю жінку-інваліда, яка ледве ходить

- Ніхто.

.....

На фоні мене з Оленою і кроликом паркан з дирками. Фотографується і думаєш: "Хоч би до четвертої не почали стріляти, коли ми звідси виїдемо на таксі". Гуляти старою Авдіївкою я забоялась. Хіба іншим разом. Одразу до війни так і не звикнеш. І тепер смішно мені з себе, коли три дня тому я боялася спати на "хіміку" головою до вікна. Страшно - там. А тут просто звуки пекла.