Парад українських військових за участю бронетехніки викликав чималу хвилю резонансу у фейсбуці. Дописувачі не соромлячись називають парад на честь 25-ї річниці незалежності України непотрібним і навіть шкідливим - бо бронетехніка псує столичний асфальт. З'являються вже традиційні коменти про те, що гроші витрачені на парад можна було б витратити на реформування економіки та інші популістські гасла, які звичайно ж ніхто не збирається втілювати. Однак на противагу доволі матеріалістичним аргументам про непотрібність параду слід висунути і важливу контраргументацію на його користь.

Перш за все парад виконує важливу соціальну функцію. Він згуртовує людей і насправді є єдиним заходом Дня Незалежності 24 серпня який дійсно хочуть побачити мільйони українців. Уявіть собі людину, яка б в СРСР, розореному поствоєнними негараздами виступила проти параду на 9 травня - ця людина б наразилась на осуд всього суспільства. Так, це поки не день нашої перемоги, але парад має і символічне значення - війська у воюючій країні мають виключний статус, якоюсь мірою вони є ключовими представниками країни, за яку воюють. Після двох років кровопролитної війни ми відмовляємо нашим бійцям у праві помаршувати столицею і проїхатись по вулиці на танках? Відмовляємо тим самим бійцям, які йшли в атаку без бронежилетів, точно знаючи що у разі їх смерті про їх рідних подбають лише волонтери, але не наше «суспільство», яке тепер з виглядом раціонального громадянина рахують збитки у вигляді побитого київського асфальту?

Це продовження тієї самої лінії, яка була до Майдану. Лінії України де не має ніяких інтересів і цінностей окрім матеріальних, де не може бути поваги ані до національних символів, ані до війська, ані до суверенітету і інших ознак незалежної держави. Ця лінія колись привела нас у прірву, яка закінчилась революцією і війною з купою втрат. Ми не можемо бути байдужими до свого війська, тим більше у час війни. Для багатьох вояків парад - час слави, яку вони недоотримують, сидячи в сирих окопах на лінії розмежування під обстрілом.

Завтра є можливість подякувати бійцям за те, що вони зберегли нашу країну. Хай навіть і ціною київського асфальту. Пам'ятаєте дні, коли ми врятували Україну від диктатора пожертвувавши бруківкою в центрі Києва і Домом Профспілок? Іноді жертви мають великий сенс.