Громадянин - є ключовою особою в управлінні державою. Так говорить наша Конституція.

Проте, поки влада не поспішає з безкоштовною медициною та освітою, гарантованими Основним Законом, так і громадяни не поспішають управляти своєю державою. Якщо без першого ми зможемо розвиватись нормально, то без другого, без активного громадянина, особливо в умовах децентралізації, нічого хорошого на нас чекати в майбутньому точно не буде.

Громадянам не потрібні депутати, а депутатам не потрібні громадяни

На минулому тижні Інститут «Республіка» проводив опитування серед громадян 18 різних міст щодо їх участі у місцевому самоврядуванні. Результати, як на мене, не дуже втішні. Майже половина (47,9%) не знають свого місцевого депутата і понад половина (63%) ніколи до депутатів не звертались. Якщо йти вище, до районних та обласних рад, там ситуація ще гірша і показники доходять до 76% та 85% відповідно. Висновок можна зробити один: громадянам не потрібні депутати, а депутатам не потрібні громадяни.

Трохи кращі результати дало питання про вибори. Коли ми запитали у громадян, що вам дають вибори, то громадяни чесно відповіли: 36,2% обирають свого представника в раду, 28% ходять на вибори, щоб їх голос не вкрали, 18,3% взагалі нічого корисного у виборах не бачать - відповіли «нічого не дає», а 7,3% - просто заробляють на виборах.

У більшості розвинутих країн громадяни добре знають своїх представників, перш за все у місцевих радах. Наші сусіди з ЄС не дарма добре вивчають своїх кандидатів та представників при владі, їх політику, оскільки громадяни знають, що саме від місцевої влади залежить їх майбутній комфорт та добробут у місті чи селі, в якому вони живуть. Як прискіпливо обирають, так прискіпливо і контролюють. Логіка тут проста - чим достойнішого кандидата оберуть у раду, тим меньше в подальшому з ним клопоту буде. З іншого боку народна мудрість каже «влада - це обличчя народу», тож звісно громадянам країн ЄС не хочеться бути з «понівечиним обличчям». Як мінімум - це не естетично.

Українці теж потроху починають задумуватись про «своє обличчя» обираючи нових та більш якісних депутатів до влади, що показали останні парламентські та місцеві вибори. Їх ще не так багато, як хотілося б, проте такий вибір українців вже відображає позитивну тенденцію.

З іншого боку наших громадян теж зрозуміти можна. Якщо ми звертаємось до влади, то хочемо щоб наше питання було вирішене. А тут теж не все блискуче. 37,3 % громадян відповіли, що їх проблема не вирішується після звернення до влади. Лише за умов постійного контролю можуть вирішити своє питання 29,1% опитаних. Позитивно відповіли лише 10,4% громадян. На мою думку та з практики тут причин декілька. Перше: громадяни не завжди вміють вірно звертатись до влади і не завжди контролюють розгляд свого питання. «Спасение утопающего дело рук самого утопающего». Друге: проблема влади - бюрократія та не завжди наявне бажання допомогти своєму виборцю. Величезні черги та постійні відсилання від одного до іншого кабінету - квест не з найлегших. Третє: громадяни мають негативні результати, бо не вміють користуватись своїм обранцем.

Тут мені згадується одна із наших зустрічей, які організовував Інститут «Республіка» для громадян одного із містечок Київщини. Дворові збори. Чоловік 30 учасників. Підходить одна жіночка поважного віку до мене і питає «Тут є депутат?». Я їй вказала на депутата. Підходить вона до нього і «понєслась»... Жіночка пригадала цьому бідолазі-депутату починаючи від пенсії, закінчуючи гнилими трубами, які ЖКГ не ремонтує. А він їй «Я ж вам вже казав: напишіть звернення! Справа швидше вирішеться, коли я матиму від вас скаргу». Так і сталось коли на тих же зборах ми взялись вирішувати проблему аварійних демоходів, склали колективне звернення одразу на три організації: районну адміністрацію, місцевого голову та директора ЖКГ. Через 3 місяці - «вуаля»! Питання 6 будинків з аварійними демоходами вирішене - всі відремонтовані. Як казав один із моїх друзів «бюрократія - це благо, якщо вміти нею правильно користуватись!»

Острівок невикористаної свободи

На одній із конференцій з децентралізації піднімалось таке питання - який потрібно прийняти ще закон, щоб громадяни стали більш активними? Моя відповідь - ніякий! Україна, в тому числі завдяки плідній діяльності громадських та міжнародних організацій, має одну із найкращих законодавчих баз. Навіть не всі країни ЄС мають такий широкий спектр інструментів участі як наша країна. Як казав відомий правозахисник, Володимир Чемерис - «Україна - це острівок свободи». Я б перефразувала - острівок невикористаної свободи.

Громадяни стануть більш активними лише тоді, коли самі цього захочуть, коли їх візьмуть за руку як першокласника і покажуть гарний приклад на практиці. Тож моя рекомендація громадським організаціям, які збраються лобіювати поправки та нові закони - закинути цю справу і почати працювати БЕЗПОСЕРЕДНЬО З ГРОМАДЯНАМИ. Не з іншими громадськими активістами, а з пересічними громадянами, які щоденно ходять на роботу, дивляться серіали і т. д.

А поки таких організацій, які напряму працюють з людьми, можна порахувати на пальцях одної руки, у нас ситуація наступна. В залежності від інструменту участі від 3% до 8% респондентів користуються ними щонайменше 1 раз на квартал. Жодного разу не використовували збори громадян 56,5% опитаних, місцеву ініціативу - 82,5%, громадські слухання - 76,1%, електронні петиції - 78,5%, колективне звернення - 76,9%, звернення до депутата - 68,8% респондентів. Проте на практиці як свідчать відповіді органів місцевого самоврядування, в які ми надсилали запити щодо застосування інструментів участі у тих же містечках, де проводили опитування - ситуація набагато гірша (дивіться статтю Юрія Середи).

Українці глибоко в душі прагнуть свободи. Це як мінімум показала Революція Гідності. Проте нам потрібно змінювати тактику і випереджати появу серйозної проблеми, щоденно активніше включаючись у життя нашого двору, району, міста. Ходити на засідання місцевої ради, вивчати сайт органів місцевого самоврядування, цікавитись проектами рішень та протокалами засідань, знайомитись із своїми депутатами та пробувати співпрацювати з ними на благо свого міста або села. Саме від цього залежатиме розвиток як нашої громади, так і країни в цілому. Змінючи людей, змінюймо країну!