Спостерігаючи за певними процесами серед українских інтелектуалів я помітив неспроможність керувати спільним ресурсом - Україною. Кожен є цікавою особистістю, має унікальний життєвий досвід, декілька корисних ідей, що варті матеріалізації.

Але вони не вміють робити найголовнішу річ - домовлятися між собою. Нашим світочам набагато простіше створити свій власний майданчик, щоб бути експертом, керівником, лідером тощо та отримувати оплески з оваціями за свої ідеї. При всій повазі, але такі спільноти ніколи не переростуть рівень дискусійних клубів з якісним контентом.

Аби щось реалізувати, втілити - треба зробити це масовим. Без проповідників, апостолів ніколи не було б християнства, так само як і будь-якої іншої світової релігії. Для цього треба бути відкритим до інших і мати готовність впустити їх в своє комфортне коло спілкування.

З людьми складно, але цілком реально координувати їхню діяльність. І результат такої співпраці непередбачуваний (у позитивному сенсі). Я це бачив на прикладі просування Києва у світовій грі "Монополія", у нашій громадській діяльності Дріжджі та під час кампанії на виборах-2012 по 212-му мажоритарному округу. Я познайомився з безліччю унікальних людей, про існування яких не здогодувався, я бачив наскільки люди творчо розкриваються у дружньому до них середовищі.

Можливо, саме тому я сильно переживав поразку на виборах, бо інакше нам вдалося принести іншу якість в український політичний процес.

Отже, не прості люди чи погана влада винні у катастрофічному стані країни. А винні, в першу чергу, просвітлені журналісти, експерти, юристи, економісти, мислителі, філософи тощо, які не розуміють трагедії спільного. На сьогодні жодне об'єднання інтелектуалів не здатне відповісти на цей виклик.

Яскравим підтвердженням моїх песимістичних слів є створення громадського інтернет-ТБ (як реакція на події навколо ТВі). Наразі існує дві ініціативні групи, які незалежно одна від одної намагаються створити одну й ту саму річ. Хіба це не трагедія спільного?

jesfor