Параліч авторитаризму

З Днем Незалежності узбеків привітала дочка лідера країни. Своєрідно привітала - подякувала за слова підтримки своєму батькові, який переніс інсульт.

Офіційна влада Узбекистану не коментує ситуацію зі здоров"ям президента країни. Жодного слова. Жодної заяви.

Це закономірність авторитарних режимів, де усе замикається на одній особі - лідерові чи диктаторові. Без нього не приймаються жодні стратегічні рішення. І його життя та здоров"я стають згодом темою стратегічної важливості. І таким чином інсульт лідера стає інсультом усієї машини державного управління.

В Україні з"явилось вже кілька цікавих статтей прогнозів про можливий сценарій розвитку подій в Узбекистані (хто цікавиться радив би, наприклад, статтю Vitalii Kulik). Ситуація може розгортатися за різними варіантами, але зрозуміло одне - хвороба І.Карімова стане болячкою усієї узбецької держави.

Ось тут, до слова, можна згадати і про ціну так званої стабільності авторитарних держав. При усіх проблемах нинішнього стану демократії в Україні зміна президента не стане для нас шоком.

В чому подібність ситуації в Україні в 2014 році та в Узбекистані, так це в тому, що ситуацією з можливою (у випадку Узбекистана) зміною лідера та ослабленням в результаті цього держави, неодмінно найдуться бажаючі скористатися. І не лише Росія.