Саміт G20 взагалі був присвячений проблемам економіки. Політичних питань за можливості уникали, принаймні у публічному просторі. Проте від них нікуди не подітися. Для Росії зустріч у верхах була дуже важлива. Дипломатична і економічна ізоляція дає себе знати все більше, і Москва гарячково шукає вихід із ситуації.

Пошук ішов і раніше, щось шукали, на щось сподівалися, в чомусь вирішили почекати кращих часів. Останні ніяк не приходили, і очікування все затягувалося.

Взагалі за переможними рапортами і мілітаристським чадом у вигляді постійних навчань ховаються проблеми, що множаться. На півдні розпочалися навчання «Кавказ-2016» із залученням 12,5 тис. особового складу. Крім того, в ході раптової перевірки боєготовності Південного, Західного, Центрального військових округів, Північного флоту і Повітряно-десантних військ, зокрема в Криму, були проведені збори резервістів. Кораблі Чорноморського флоту і Каспійської флотилії провели морські маневри і стрільби у взаємодії з сухопутними силами. Крім того, була перевірена готовність органів влади, державних фінансових установ і підприємств ОПК до роботи в умовах воєнного часу.

До цього слід додати спільні з Монголією маневри «Селенга-2016», і в Південно-Китайському морі вперше в історії повинні пройти масштабні спільні маневри військових флотів Росії і КНР. Не випадково за кілька днів до цих маневрів В'єтнам перекинув на архіпелаг Спратлі, кит. Наньша, вьетн. Чионгша, оперативно-тактичні ракетні установки EXTRA, недавно куплені в Ізраїлі. Стріляти не будуть, але жест зрозумілий.

Характерно, що в соціальних мережах з нагоди військових навчань користувачі все більше звертають увагу на те, що пенсії заморозили, індексації не буде і жити стає все важче. У Москві це не так помітно, але регіони просто задихаються. За розрахунками Аналітичного кредитного рейтингового агентства, за підсумками першого півріччя 2016 року обсяг трансфертів із федерального бюджету регіонам впав на 12%, а їхня частка в доходах бюджетів знизилася до 17% в порівнянні з 20% у першому півріччі 2015 року. Відсотки начебто і не дуже великі, але йдеться про сотні мільярдів рублів. Іншими словами, переважна більшість регіонів Росії рік завершить із дефіцитом, а це невиплачені зарплати і непрофінансовані інші соціальні витрати.

Вся надія Москви була на те, що Захід злякається агресивної поведінки в Україні, в Сирії, тепер у Східній і Південно-Східній Азії і піде на поступки. Нічого цього не сталося, і тоді в Кремлі вирішили розколоти західний фронт. З Німеччиною і Францією не вийшло, тоді перекинулися на Японію.

Зустріч Путіна з японським прем'єром Абе начебто привела до деякого просування в застарілому конфлікті навколо чотирьох островів Курильської гряди. До недавнього часу Москва не хотіла навіть розмовляти на цю тему. Все що завгодно, але тільки не територіальні поступки. Напевно, внутрішнє становище країни стало настільки складним, що Путіну довелося наступити на горло власним імперіалістичним інстинктам і погодитися на поетапне вирішення проблеми. В обмін на значні фінансові вливання. У Токіо дуже раді і готові на це. Залишилася вирішити одне питання. Як зробити так, щоб підвідомчий народ не запідозрив торгівлі батьківщиною, і все-таки віддати острова японцям.

Судячи з неприхованої радості японського прем'єра, про щось домовилися, на деталі відводиться час до візиту Путіна в Токіо в грудні.
Взагалі перед самітом російський президент раптово взяв примирливий тон. Його інтерв'ю агентству Bloomberg напередодні Східного форуму у Владивостоку було значно м'якшим, ніж ті, що роздавалися деякий час назад. Його цілком можна розглядати як анонс можливих домовленостей, зокрема з президентом Обамою.

Знайти вихід із Сирії та Україні хочуть усі. З різних причин, але хочуть. Питання тільки, яким чином. Ось тут і починаються розбіжності, причому настільки великі, що виходом із глухого кута можуть бути тільки серйозні зрушення в позиціях.

За відгуками з Москви зрозуміло, що Захід не став відступати в Сирії і не погодився вирішувати українське питання без Києва. Ось тут і почався рух.

По-перше. Самовільні дії турецького президента Ердогана на півночі Сирії істотно послабили позицію Росії. Виходить, що її цілком може замістити Туреччина, яка готова до серйозної наземної операції проти ІД. При цьому буде зачеплено курдів і Москва опинилася в становищі, що або повинна відмовитися від них, або виступити проти Анкари. Нічого цього робити не хочеться, залишається йти на поступки американцям і на основі сирійського врегулювання якось приборкати Ердогана. Як на це подивиться Тегеран, дуже велике питання, але у Путіна свої розрахунки. Навіть якщо доведеться погодитися на розділ Сирії, то залишається можливість зберегти бази в Тартусі і під Алеппо.

По-друге. З українським питанням ще складніше. Здебільшого російським громадянам до Сирії немає ніякого діла. З Україною не так, і простий вихід із Донбасу, як то кажуть,чреватий. Для початку довелося погодитися на відновлення «нормандського формату». Уже сам по собі цей факт є значним ударом по Путіну. Нехай навіть психологічним. Спочатку він заявив, що ніколи і ні за що, а тепер доводиться погоджуватися. Це подібно до великого обвалу в горах. Тут слід очікувати деякого реваншу. Звісно ж, наших хлопців на лінії розмежування чекають дуже гарячі дні і ночі.

Проте Путіну в Україні теж доведеться на щось погоджуватися.

По-третє. Донбас - це не тільки дипломатична, а й велика внутрішньополітична проблема. Як пише в редакційній статті інтернет-видання «Газета.Ру», що загалом підтримує провладну позицію, часу чекати іншого випадку немає.

«Російський президент, якому, на відміну від Обами, не обов'язково йти зі своєї посади і, на відміну від Меркель і Олланда, немає необхідності побоюватися несприятливого результату виборів, може сподіватися пересидіти своїх партнерів і дочекатися більш слушних умов для угоди. Інша справа, що обвал російської економіки (Мінфін і Мінекономрозвитку вже обіцяють нам мінімальний рівень доходів бюджету за 20 років), триваюче падіння доходів населення і товарообігу робить нашу тактику «почекати, поки повз тебе пропливе труп твого ворога», дуже ризикованою».

У Москві зрозуміли, що чекати зняття і навіть полегшення санкцій не доводиться, якщо найближчим часом не буде продемонстровано не лише бажання, а й дії з врегулювання на Донбасі. Грошей немає і не передбачається. Тому на щось треба зважуватись.

В умовах, що склалися, Києву потрібно бути напоготові подвійно. Путін буде викручуватися і спробує підвищити ставки щодо України в обмін на поступки в Сирії. Зараз це для нього єдина можливість домогтися свого на Донбасі. Наскільки Захід буде стійкий - дуже велике питання. І багато в чому воно залежатиме від внутрішнього становища України. Поки ж ми бачимо, що охочих розгойдати його вистачає. Нашу країну знову випробовуватимуть на міцність.