Схоже, експеримент із введенням "висококваліфікованих європейських менеджерів" в українські держкомпанії зазнав фіаско і наближається до завершення, вважає в своєму блозі на "Новому часі" венчурний інвестор Анатолій Амелін.

Днями Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТ) оголосило конкурс на посади керівників чотирьох стратегічно важливих держкомпаній. Судячи з умов конкурсу, в жодному з них іноземних менеджерів ми вже не побачимо.

Умови участі в конкурсі на посади керівників держпідприємств "Укрхімтрансаміак", «Завод "Електроважмаш", "Маріупольський морський торговельний порт", "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" досить прозорі і максимально деталізовані. Всі зацікавлені можуть ознайомитися з ними на сайті МЕРТ. Залишає бажати кращого якість таблиць із фінансово-виробничою інформацією про підприємства – не в кожному документі цифри чітко видно, але це технічні моменти.

Здавалося б, вимоги до кандидатів продиктовані наміром уряду вибрати на ці посади найкращих і одночасно незалежних професіоналів. І не було б сумнівів у благих намірах міністерств, якби не одна умова, яка ставить під сумнів можливість залучити висококваліфікованих кандидатів з бездоганною репутацією, які мають успішний управлінський досвід в міжнародних компаніях за кордоном. Згідно з умовами, потенційний переможець конкурсу повинен до моменту підписання контракту отримати громадянство України.

І хоча формально заборони брати участь іноземцям в конкурсі немає, але чи багато буде охочих отримати громадянство висококорумпованої й економічно нестабільної войової країни на шкоду рідному європейському громадянству, що дає як мінімум свободу пересування світом?

Якщо це не помилка, і МЕРТ дійсно має на увазі саме громадянство, а не дозвіл на роботу, то така умова суперечить задекларованим намірам влади і навіть законодавству.

По-перше, питання отримання громадянства – це процедура не на один рік (якщо звичайно президент не надасть його як у випадку з першими міністрами-іноземцями). Тобто отримати громадянство за кілька тижнів у переддень підписання контракту – нереально і незаконно.

По-друге, управління держпідприємством – це не держслужба, і відсікання іноземців виглядає безглуздо. Якщо раптом виник страх поділитися таємницями стратегічного підприємства, то не так давно, нагадаю, міністерства змагалися хто більше волонтерів зі студентської лави приверне в свої стіни (тоді віддавати у впевнені руки невпевнених фахівців великий обсяг даних ніхто не боявся).

А по-третє, недопуск класного менеджменту з-за кордону до наших кульгавих держпідприємств суперечить меті уряду, про яку заявляв Володимир Гройсман під час щорічної конференції Центру українсько-американських відносин Providing Ukraine with an Annual Report Card у Вашингтоні. Тоді прем'єр-міністр проголосив, що "держкомпаніями повинні управляти менеджери світового рівня" і привів як приклад "Укрзалізницю" й "Укрпошту".

Хоча Гройсман і назвав призначення в "Укрзалізницю" й "Укрпошту" початком ери успішних світових менеджерів на чолі українських держкомпаній, умова з громадянством викликає сумнів, що в Україні дійсно так вже раді незалежним фахівцям.

Очевидно, що віддати сьогодні директорське крісло держпідприємства іноземному менеджеру означає залучити професіонала з успішними європейськими бізнес-кейсами в арсеналі. І якщо, наприклад, у випадку з Маріупольським портом і десять іноземних менеджерів ситуацію не змінять – вантаж взяти все одно нема звідки, і твердження про високий потенціал підприємства в прикордонній воєнній зоні виглядає вкрай спірним, то для аеропорту Бориспіль іноземець був би найкращим вибором.

Останні роки нам твердили, що іноземний менеджер – це найкращий інструмент боротьби з корупцією. Тоді відмова від варягів означає, що боротьба з корупцією завершена? Або просто впливове вітчизняне лобі перемогло ще до проведення конкурсів?