Лідер харківського "Оплоту" Євген Жилін, судячи з усього, був типовим "братком" і очолював напівкришувальну, напівсилову структуру – приблизно той самий типаж, що й Олександр Захарченко або Сергій Аксьонов, зауважує в своєму блозі на "Новому часі" російський політолог Дмитро Орєшкін. Братки, качалка – все це досить органічно поєднувалося в його житті. Бізнес таких людей пов'язаний, скажімо так, з "дрібнотравичковою політикою": їм потрібно користуватися підтримкою місцевих силовиків, а місцеві силовики, при нагоді, користуються їхньою підтримкою. Наприклад, коли потрібно когось незаконно залякати або змусити щось зробити.

Є дві можливі версії загибелі Жиліна. Перша – підступні українські націоналісти в стилі італійської мафії підіслали до Жиліна підступного шпигуна в плащі і зі стилетом, щоб заколоти вірного сина волелюбного народу. Романтика в дусі XIX століття: капелюх, насунутий на обличчя, зображення Діви Марії у кишені і вбивство під час дружньої вечері. На романтично налаштованого читача такі історії сильно діють.

Друга версія – елементарні розбірки між братками. Один власник спортивного залу вирішив "підібрати" під себе якусь територію і вступив у конфлікт зі власником іншого спортзалу. Або, наприклад, хтось комусь дав "бабло", а той не повернув – ось вони згідно зі своїми бандитськими правилами і розібралися.

Принадність ситуації полягає в тому, що одна версія не суперечить іншій. Жилін намагався контролювати якусь територію на Харківщині і "доїти" її, розповідаючи при цьому про захист прав російськомовного населення. Для таких людей політика і бізнес неподільні. З цієї ж причини були систематизовані відстріли польових командирів у Луганській і Донецькій областях. Влада і власність у їхньому братківському уявленні – одне й те ж саме. Хто контролює територію, той її і "доїть".

Читайте також: Когда смерть полностью соответствует образу жизни: пять версий убийства Евгения Жилина

Думаю, розкішна версія про те, що з України нібито приїхав якийсь кілер, занадто химерна, хоча і подобається романтикам. Але це складно. Хто, зрештою, цей Жилін, щоб його вбивати? Викинули з України і забули. Але російська патріотична риторика дуже романтична: його вигнали, переслідували і розстріляли за гроші Держдепу, бо він відстоював інтереси російського народу. Багатьом подобається така версія, насамперед, тим, хто ще не вийшов з віку, коли читають книжки про Айвенго. Й оскільки більшість моїх співвітчизників приблизно на цьому рівні літературних смаків і зупинилася, їм це здається вірогідним. Мені це не здається вірогідним.

Читайте також: Провал Глазьева. Почему у России не получилось поджечь украинский Юго-восток

Утім, усе можливо. Ба більше, можливо, що приїхали якісь пацани з того ж Харкова, в яких він позичив гроші і не повернув. Ось вони і розібралися з ним за своїми поняттями.

Але російські ЗМІ, звісно, зроблять з пана з відстовбурченими вухами національного героя і борця за "русский мир".