Хотів написати статтю про бюджет-2017 та авантюриста Гройсмана, який практично добиває економіку країни та багатостраждальний народ, посилаючись на переконливі цифри, наведені Сергієм Соболєвим про продовження тарифного геноциду. Цифри про субсидійний "гачок" стосовно 9 мільйонів родин (при загальній кількості 13 мільйонів!), про припинення спрощеної системи оподаткування фермерів, про дефіцит пенсійного фонду, який складе 160 мільйонів гривень, про відсутність індексації зарплат та пенсій, про катастрофічні розміри державного боргу тощо. Ці цифри всім відомі, але їх масштаб є настільки вражаючим, що уява не може вмістити всіх руйнівних наслідків такої урядової політики.

Я хотів написати щось навздогін блискучій статті В. Базіва "Тарифіктор" та поглибити його тезу про те, що, можливо, ексцес безглуздого мародерства цього персонажа навмисно не стримується основним ініціатором всього цього дійства Петром Порошенком, який хоче використати Гройсмана в ролі майбутньої сакральної жертви. Для цієї ролі абсорбенту народної ненависті творець тарифомору підходить ідеально і його "бюджет" – це ще одна краплина, яка скоро переповнить чашу довготерпіння.

Але швидкість руйнівних процесів є настільки великою, з кожним днем набуває такого галопуючого характеру, що нова подія практично затьмарює попередню та приковує всю суспільну увагу. Такою подією став закон "Про ринок електроенергії", проголосований з подачі "Самопомочі". В чому полягає екстраординарність та знаковий характер цієї події? Відповідь дуже проста. Акція під назвою "Бюджет-2017" від Вови Гройсмана була абсолютно очікуваною, як очікуваним є його відмова вносити в нього правки під тиском вимог "Батьківщини" та інших фракцій. Знаючи його психотип перти як танк та чавити все, що лежить на його шляху, пропозиція "врахувати зауваження" виглядала певним ритуальним жестом, оскільки результат був всім відомий.

Однак демарш "Самопомочі" виявися сюрпризом, оскільки багато політиків та представників громадськості плекали ілюзію стосовно того, що ця політична сила здатна бути певним опозиційним резервом в ситуації посилення протистояння антиукраїнської влади та української громади. Незважаючи на всю половинчастість "Самопомочі", на всі її "шарахання" між конформізмом та опозиційністю, на стратегію "крок вперед, два назад", оптимісти вірили, що у вирішальний час ця сила стане на бік демократично-патріотичної опозиції. І коли вона не просто відверто обрала сторону режиму олігархічної диктатури, але й стала ініціатором найкорупційнішого закону, то це стало приводом для розгубленості та розчарування.

Наскільки передбачуваним був цей крок? Як на мене, то ця передбачуваність випливала не тільки з попередніх сумнівних голосувань цієї фракції, але з абсолютно інших – передусім, світоглядних та морально-етичних – джерел. Про можливість радикальної деградації "Самопомочі" я подумав тоді, коли Оксана Сироїд відвідала ігрища секти "Відродження", заснованої аферистом та злочинцем Володимиром Мунтяном, та виступила на цьому шабаші, говорячи про необхідність "впустити Бога в політика"; стало зрозумілим, що така неадекватність ще дасть свої плоди. Днями з'ясувалося, яким виявився той "Бог" – пересічний "Тілець золотий", Мамона, Бог олігархату.

Не будемо наразі вдаватися до деталей звинувачень на адресу цього закону з боку Юлії Тимошенко та повторювати її цілком слушні аргументи про корупційну схему, яка покладена в основу закону "Про ринок електроенергії". Не будемо розглядати і симетричні контрзвинувачення від Єгора Соболєва у змові "Батьківщини" з олігархами, сформульовані за принципом "сам дурень". Але у всіх цих суперечках є один незаперечний критерій, який дозволяє чітко продіагностувати будь-яке голосування у ВР: якщо за законопроект синхронно голосують БПП, НФ та Опоблок, то можна на сто відсотків стверджувати, що він не просто корупційний, а мегакорупційний. Оскільки основна стратегія правлячої касти є банальною та примітивною полягає у тому, щоб відібрати все, що тільки можна відібрати, та зазіхати на те, що відбирати не можна. Причому відбирати з метою власного збагачення.

І можливість відібрати у населення дешеву електроенергію в обмін на дорожчу логічно вписується в цю стратегію, яку уособлює і "Бюджет-2017" як бюджет перетворення українців у жебраків. І акція "Самопомочі", яка ініціювала цей законопроект, є підтвердженням її повернення до коаліції, знаковим маркером цього повернення якщо не де-юре, то де-факто. (Нагадаю, що прогноз про таке повернення в коаліційне лоно був озвучений ще у липні головним політтехнологом Блоку Панамських Патріотів паном Гринівим, а він знав, про що говорив.) Повторюємо, законопроект Льва Підлісецького був заявкою на повторний вступ до олігархічного клубу, він був підлаштований під інтереси його керівників та виступив таким собі ритуальним "прогибом" перед ними та позиціюванням себе як "своїх".

Які політичні наслідки цього демаршу ми можемо констатувати після такого самовикриття "Самопомочі" або, як все частіше називають, "Самонемочі"? На нашу думку, воно має символічний характер та демонструє той прикрий факт, що переважна більшість українських політиків (від колишніх регіональних монстрів до молодих "грантоїдів") функціонують в рамках "олігархічної Матриці". І все, що вони при цьому говорять про "реформи" або "європейські цінності" – лише димова завіса над цим простим фактом.

Читайте також: Тарифікатор Гройсман, або Осінь настала, холодно стало...

Це розвіювання ілюзій підводить до ще одного висновку про те, що в українському політикумі зникають "50 відтінків сірого", а залишається жорстка чорно-біла реальність. Причому під "білим" я розумію не якусь янгольську душевну чистоту окремих політиків, а стратегію на системний вихід з "Матриці". Отже, надлишковий вибір, перед яким стоять політичні сили, полягає у тому, чи залишається вона у цій Матриці, чи ні. Якщо залишається, то автоматично переходить до категорії "чорних", якщо виходить – відкриває шанс перейти на бік Сил Добра. Після нещодавніх подій у ВР, єдиною силою, яка ставить завдання виходу з Матриці, є "Батьківщина", яка залишається в абсолютній меншості та практично на самоті в парламентському олігархічно-корупційному болоті та в оточенні політичних мародерів та "безпредєльщиків".

Читайте також: Символом чого в Україні є дитячі садки? або Нотатки з приводу останніх промов Порошенка

Віднині вона може спиратися тільки на українську громаду, на українське суспільство. А суспільство у свою чергу повинно виписати кредит довіри цій силі та дати їй шанс врятувати країну. Якщо цей тандем за якихось причин не відбудеться, то Україні сподіватися більше не на кого. І тоді над нею спуститься апокаліптична Темрява.

Олексій ШЕВЧЕНКО для UAINFO