Учора, 11 жовтня, обговорювали "Правила прийому до ВНЗ". Обговорювали шість годин. Відчуття не лише втраченого дня, але втраченого життя.

Соціалізм – це зло. Все, що він залишає по собі, це випалена земля. Люди, які придумали собі імідж надійності через те, що вони представники "державних-національних-дослідницьких навчальних закладів", не просто бояться чесної конкуренції. Вони в якійсь паніці-фрустрації-депресії від очікування несподіваних поворотів, які принесе їм ринок освіти. Всі розуміють, що повільно йдемо на дно. Але дна ще не досягнуто. Все ще є надія "нагнути" Міністерство освіти і пролобіювати вигідні для себе рішення. Хоча потроху приходить розуміння, що такі рішення – це лише відстрочка катастрофи. Тільки звичка вибивати собі преференції не дає мужності прийняти виклик.

Читайте також: Болонська система "по-українськи": мімікрія та відверта маніпуляція

Лобістські стратегії – це не захист освіти, це руйнування освіти, навіть якщо вони прикриваються словами про "стратегічну важливість спеціальностей для економіки країни". Немає в нас уже стратегічно важливих спеціальностей. Наша економіка практично не потребує людей із вищою освітою. Принаймні з такою вищою освітою, як у нас. Потрібна реформа, комплексна і серйозна реформа знизу, ініційована самими навчальними закладами. Потрібно змінювати програми, модернізувати їх, виборювати чесну свободу й автономію для наукових досліджень, а не займатися осідланням коника під назвою МОН.

Читайте також: Вчителі-сепаратисти і мова освіти: як українцям нав'язують російськомовне навчання

Вже не той час, коли можна безкарно доїти державу. Треба брати участь у будуванні її, відбудовуванні країни, брати на себе відповідальність. Але всі мої заклики до цього сприймаються цими education authorities як наївний лепет. Все це наївно. Наївно думати, що люди будуть готові самостійно виходити із зони комфорту. Ні, вони будуть триматися за неї з істериками і надією вижити за рахунок інших. З ностальгією і розмовами про те, як "колись було правильно, а зараз неправильно". Будуть жити в ілюзіях і боротися за ці ілюзії до кінця.