Нобелівська премія з літератури, яку нещодавно присудили Бобу Ділану, стала подразником для багатьох письменників, літературних критиків та читачів. Найбільш консервативні з них зустріли цю новину із роздратуванням. Як могли дати премію співаку, поету-пісеннику та селебріті Ділану? «За цією логікою наступним буде Джеймі Олівер (з його книгами рецептів-прим. ред.)»,-глузує перекладач російської та української літератури на англійську Анатолій Кудрявицький. А найбільш лівих з критиків нинішнього вибору в нобеліати обурило, що це чоловік та ще й білий, адже за 115 років існування премії лише 14 жінок були її лауреатами. Як не шкода всіх тих жінок, премію з літератури вже присуджено, до того ж кількарічному фавориту нобелівських перегонів, і хочемо ми цього чи ні, це вплине на наші з вами уявлення про літературу. Тож, з точки зору майбутнього, міркування про ці страхи є продуктивними, а також цікавими.

Найбільший страх пов'язаний з руйнуванням канону літератури. У зв'язку з рішенням Нобелівського комітету з'явилися побоювання, що тепер популярність є чинником, який має вплив на «суддів». Тобто, що й детективи або любовні романи, у майбутньому можуть нагородити Нобелівкою. Тобто усім цим народним критикам ідеться про те, що літературний канон підважений і тепер важко передбачити, що буде з цією раніше, здавалося б, такою міцною ієрархією низьких та високих жанрів. Часом зустрічаються дописи або статті, що у майбутньому (узагалі найстрашніше) премією можуть нагородити якихось арт-критиків.

Але давайте думати тверезо. Насправді, це не перший випадок, коли дають Нобелівку не письменнику у традиційному уявленні цього слова. Цю високу у сенсі визнання та за кількістю грошей нагороду раніше отримували французький філософ Анрі Бергсон та британський філософ, а також (увага!) математик Бертран Рассел. І ніякої літератури, якщо під літературою розуміти саме художню літературу, тобто фікшн, вони не писали. А ще ж варто згадати, що єдиною чинною вимогою із заповіту Альфреда Нобеля у випадку з літератутрою, є те, що лауреат мав створити «найвидатніші роботи в напрямку ідеалізму». Не книжки, а саме роботи. Про матеріальне втілення цих робіт або художність там не йдеться. У цьому випадку не те, що згадані філософи, а й автор та виконавець пісень Боб Дилан цілком відповідні вимогам мецената кандидати.

Читайте также: Розмова з Нобелевським лауреатом. Маріо Варгас Льоса. ВІДЕО

І все ж таки я вважаю, що канон зовсім не підважено, а повернуто до його первісного русла. Премію Ділану дали за «творення нової поетичної експресії у великій американській пісенній традиції». Нібито нічого дивного, адже новаторство у рамках традиції є дуже популярним поясненням якості художнього тексту. Утім, ідеться саме про пісенну традицію, тобто про усне побутування слова. Як відомо, поезія античних поетів існувала передусім як усне явище, тобто слово поєднане з музикою. І тут можна передати вітання українським поетам, що поєднують поезію з музикою, зокрема Юрію Андруховичу та Сергію Жадану.

Цікавим у цій дискусії видається той факт, що античні філософи протестували проти існування їхніх текстів у записаному вигляді, а тепер усе навпаки. Тепер критики цьогорічного Нобеля з літератури проти того, щоб вважати поважною літературою тексти, які побутують передусім як усна практика. Але це якраз на канон ніяк не вплине-побуркотять і звикнуть.

Зрозуміло, що Нобелівський комітет передбачав хвилю обурення, адже його тактика коментування нагороди виглядає як оборонна. Порівнявши Ділана з античними поетами, секретар комітету підкреслила: «Я прийшла до висновку, що досі ми читали Гомера та Сапфо, представників Давньої Греції, і вони писали дві з половиною тисяч років тому. Вони часто звучали як перформенс, разом з інструментами, але вони вижили і вижили неймовірно гарно на сторінках книг. Ми отримуємо задоволення від їхньої поезії, і я думаю, Боб Ділан заслуговує того, щоб бути прочитаним як поет». Тож, яке нам діло до Ділана? Тобто: що поганого у поверненні до традиції? Правильно-це прекрасно!

І наостанок варто згадати, що нинішній лауреат, як і минулорічна лауреатка Світлана Алексієвич, має українські корені. Дідусь та бабуня Ділана - одеські євреї, що покинули Одесу після єврейських погромів 1905. Але це, я впевнена, випадковість, ніякого таємного послання від комітету премії Нобеля до українців немає. Хоч після Алексієвич може здатися бозна що. Навіть Президенту України тоді здалося. До речі, а чому він досі не привітав Ділана?