Чи помічали ви колись, як на нашому пострадянському просторі ставляться до дітей?

Як до тих, кого треба втихомирити, надіти "гамівну сорочку", щоб не галасували, не створювали проблем. Нікому... Особливо якимось незнайомим людям, наприклад, пасажирам у маршрутці. Щоб, не дай Боже, завадити їм. І бажано, щоб діти подобалися. Всім: лікарям, вихователям, учителям і сусідам.

Наші діти зайві. Вони виживають не завдяки, а всупереч. Нещодавно дивилася передачу BBC, там стадо слонів у пошуках води, йшло казна-куди. Разом зі слоненятами, звісно. За цим стадом йшли гієни та інші приємні тварини. Так от, якщо слоненя відбивалося від своїх, а мама й інші дорослі слони не встигали розвернути його, слоненя гинуло. Стадо не могло зупинитися через одне слоненя - була небезпека загинути через нестачу води. Все зрозуміло. Життя.

Читайте также: Детские истерики: несколько методов, которые позволят навсегда забыть об этой проблеме

А ми хіба відрізняємося від стада слонів? Коли наше слоненя, тобто дитя, відбивається від стада, наприклад, народжується з особливостями розвитку, його цькують, а батьків - звинувачують, замість того, щоб надати підтримку. І багатьом батькам теж доводиться розраховувати тільки на себе. Маму, яка сидить з дитиною, називають ледачою. Маму, яка змушена вийти на роботу, вважають поганою мамою. Як не крути, мама погана. Дитина завжди заважає. Мама завжди буде виправдовуватися: вибачте, що він тут шумить, вибачте, що захотів у туалет, вибачте, що хоче пити, балується або захворів і потрібен лікарняний. Вибачте, вибачте... Перед усіма винна.

Що ж робити? Підтримувати одне одного. Допомагати іншим мамам, вставати на їхній бік. Ставати на бік дітей. Пам'ятайте мудре прислів'я про віник, який не зламати. Це прислів'я про єдність та згуртованість, яку не перемогти.