Заява правлячої банди про підвищення мінімальної зарплати було настільки несподіваним, що мало ефект вибуху бомби. Цього не очікували ані експерти, ані політики, ані опозиція. Мені навіть здається, що цого не очікувала сама влада, оскільки такий крок не входив в її плани. Якщо б входив, то це б знайшло хоч якесь відображення у проекті Бюджету-2017. Тому дії влади мають вигляд імпровізації, а точніше сказати, авантюри, наслідки якої є абсолютно непередбачуваними.

Як всі ми знаємо, тема підвищення соціальних стандартів була «притчею во язицех» за часи прем'єрства Яценюка і особливо Гройсмана з його політикою «тарифного геноциду» та тотального «ожебрачення» населення України.

Однак на всі вимоги опозиції (передусім, «Батьківщини» та Юлії Тимошенко) відповіддю була мантра про популізм.

Сам Гройсман туманно обіцяв у недалекому майбутньому підняти мінімальну зарплату на 10 відсотків, і це виглядало як химера. Більш реалістичною була цифра у 5 відсотків, і саме такий варіант був запропонований «Батьківщиною» у травні цього року. Однак цей «популістський» крок був відхилений (за нього проголосувало лише 169 депутатів) на підставі відсутності бюджетних коштів. (Зокрема, пан Горбунов, голова підкомітету з питань розходів державного бюджету, зазначив наступне: «Міністерство фінансів не підтримує даний законопроект, відзначаючи відсутність реальних джерел покриття додаткових розходів держбюджету Згідно розрахункам Мінфіну, тільки підвищення соціальних стандартів вимагає близько 59 мільярдів гривень розходів і в цілому на всі запропоновані напрямки необхідно більше 70 мільярдів гривень).

Читайте також: Повертаючись до декларацій. Від кожного чую - що далі? Проковтнемо і забудемо?

Отже, півроку тому у держави нібито не було можливості підняти мінімалку навіть на 5 відсотків, а після спроби збільшити відсоток до ста, раптом ці кошти дивовижним чином знайшлися! І ті самі люди, які доводили неможливість навіть незначного підвищення соціальних стандартів, раптом радісно доповіли, що кошти є, що таке підвищення є благом для України, оскільки надходження з податків дозволить трохи згодом підвищити й пенсії. Армія «експертів» також не відстає і пропагує такий мудрий крок «турботи» влади про народ.

(Прочитайте приміром Лесю Яхно, пані, яка полюбляє шастати російськими телеканалами та в матеріалі якій пропагандистська патока повністю замінює навіть подобу аналітики).

Уявімо собі, якщо б у травні замість 5 відсотків підвищення Юлія Тимошенко запропонувала гройсманівські «сто». Яка б отрута полилась з усіх каналів і зойки про популізм перетворилися на загальнонаціональну істерію. Але сам Гройсман/Порошенко роблять цей мега-популістський демарш, то всі звинувачення замовкають.

Оскільки я не є економістом, то в цих нотатках сконцентруюсь не на економічному аспекті акції (нехай професіонали прораховують наслідки цієї авантюри), а на аспекті політтехнологічному.

Основне питання полягає в тому, «чому» влада наважилася на цей авантюрний крок, навіть на аферу (присмак якої відчувають навіть далекі від політики люди)? Звідки взялось це гіперпопулістське «сальто-мортале»? З одного боку відомо, що у владі є фінансові резерви, які вона може вкинути в час «Ч» з метою заспокоєння розгніваного населення, зазначивши при цьому, що тепер жити стало краще та веселіше, а далі буде ще краще. Інакше кажучи, цю технологію можна назвати відомим пропагандистським гаслом «Покращення вже сьогодні».

Але за всіма викладками цю технологію використовують вже в останній момент, наприклад, перед виборами. А оскільки обсяг цього резерву з владного «общака» не є безмежним, то завчасне використання цієї технології унеможливлює перманентне підвищення соціальних стандартів. Колись наступає межа, і технологія вже не працює.

І знову залишається питання: «Чому саме зараз? Чому влада кидає свій останній козир, не дочекавшись виборів і залишаючись вже повністю обеззброєнною»? Очеидно, що її рейтинг падає з фантастичною швидкістю, і реальний відсоток підтримки та градус ненависті знають з закритих соціологічних досліджень і здається їх результати владу серйозно налякали. І цей жах, ця істерика відчувається у швидкості прийняття цього рішення, в якому можна відчути акт відчаю та паніки.

А тепер подивимось на контекст. Дві події виступають тлом цієї витівки, і можливо виступають її каталізатором: спроба депутатів підвищити собі зарплати та оприлюднення е-декларацій топ-чиновників. По першому пункту виникає враження технологічної багатоходівки на тему «погані депутати» (бояри) - добрий цар (Гройсман/Порошенко). Скоріш за все депутатів використали «в темну», а простіше кажучи, підставили. І Гройсман про це знав з самого початку, оскільки відхилення пропозицій жадібних законодавців давало йому шанс продемонструвати себе, як захисника інтересів «простого народу».

А другим пунктом цих технологій виступило е-декларування, шок від якого та ненависть українців до правлячого класу після якого стало каталізатором формування передгрозової атмосфери. І якщо б вимоги депутатів були б задовільнені, після їх же декларування про статки (як, наприклад, у великого воїна Тетерука, який тільки і може, що битися з жінками, є 8 квартир, а він скаржиться на неможливість купувати костюми) соціальний вибух наблизився б з нечуваною швидкістю.

(Цю версію відстоює моя колега, відомий політолог Галина Зеленько, яка написала короткий статус такими словами:«Всі говорять про популізм, але не всі розуміють його відмінність від справжньої політики. Наочний приклад - за ніч приймають рішення вдвічі збільшити мінімальну зарплату, не прорахувавши наслідків ні для економіки, ні для громадян. Зрозуміло, що це зроблено задля пом'якшення ШОКу від оприлюднених декларацій. Дійсно - час моральних виродків - інакше не скажеш!»)

І можливо саме тому влада наважилась на такий ризикований крок, що відволікти увагу, випустити пар, вибити ініціативу у опозиції та проголосити себе захисником інтересів «пересічних українців».

Однак при всіх розкладах успіх цієї акції може бути лише тактичним та короткочасним. І вона переконливо демонструє, що справи у влади дуже кепські.

І цілком можливо, що під сурдинку цієї технології вона може піти і на дочасні вибори, допоки її афера не розкриється. Однак навіть у цьому разі такі невиважені дії її не врятують.