Колись в далекій юності, ще в Горлівці, я дивилась в кінотеатрі фільм Віктора Мережка «Прости». Після сцени ґвалтування головної героїні компанією юних мерзотників мене так знудило, що ніякий токсикоз і поруч не стояв. Вражаю, це нормальна реакція людини на такий злочин, адже ґвалтування руйнує і душу, і тіло. Але ґвалтівники дуже не схожі один на одного.

Один пре нахабно, хоче зломити волю жертви силою, не приховує своїх брудних намірів. Жертва це усвідомлює, а тому має час і можливість чинити опір.

Інша справа - коли злочинець тишком-нишком розбещує свою жертву і розтліває її, руйнує її душу і мозок, привчає до думки - все, що відбувається, норм. Вважаю, другий ґвалтівник набагато небезпечніше, адже у жертви паралізована свідомість, і вона навіть не здогадується, що з нею творять, і тому не дає опір. А якщо якась жертва і усвідомила все, то воля її зломлена, вона не вірить в зміни і мовчки несе всій хрест.

На мою думку, режим Януковича можна порівняти з першим ґвалтівником - нахабним гопником, якому ми дали відсіч. А ось сучасна влада - це другий тип ґвалтівника, який усвідомив, що силою з нами не можна, і Майдан це підтвердив. Тихою сапою убивається наша віра і сила - затягується розслідування вбивства Небесної Сотні, а вчорашні поплічники Януковича не те що залишились на своїх місцях, а пішли вгору і плюють звідтіля на народ і набивають свої кишені.

Але нічого так не руйнує душу, як лицемірство - нагорі влади ми чуємо палкі речі про любов до України, але кожного дня бачимо - то пам'ятник Героям Небесної сотні зруйнували, то водій маршрутки висадив солдата, та ще й обізвав вбивцею. Добре, якщо поруч була небайдужа людина і виклала це в ФБ і підняла хвилю протесту. Можливо, я неуважна, але я щось не чула, щоб влада ставила за мету шукати таких мерзотників і судити їх як державних злочинців.

Читайте також: "Они не могут жить без мысли украсть у народа", - Богуцкая о Порошенко и чиновниках

Я бачу, що у багатьох людей опускаються руки і з кожним днем гасне віра. Я знаю багато донецьких біженців, які підтримували Україну, виходили проти натовпу озброєних ростовських «тітушок» і потрапили в «растрельные списки». Ці люди були вимушені їхати з Донбасу в одних капцях і на збори в них було півгодини. І знаєте, що їм болить сьогодні? Не залишені квартири і майно, не орендована брудна київська гостинка, а те, що їхні землякі-сепари, які носили бурятам «супчики» на блокпости, які виходили на референдуми і кричали «Данбассэтосроссия», які «стучали» на патріотів, знаючи, що на тих чекає в «подвалах», встигли продати своє донецьке майно, а ще підробили у російських окупантів (самі розумієте, як і чим), ПРИЇХАЛИ ДО КИЄВА і купили собі квартири!

А ще продовжують ганьбити в соціальних мережах нашу мову, державність і наших героїв. Ну й не забувають зайвий раз потролити наших патріотів, які перебиваються з копійки на копійку. В якій ще країні так пестять сепаратизм і зневагу до патріотів?

Звичайно, у нас є свобода слова, але вона носить платонічний характер. Ну сказали правду, а далі? Як це було з квартирами Лещенка. В його «джентльменському наборі сучасного політика» були і рахунки в російському банку, і декілька джерел отримання грошей на велику квартиру в центрі. Ці джерела мінялися майже щодня. І чим закінчилося? Розмовами про те, що не треба заздрити успішній людині, яка заради «улюбленої людини» пішла на все і купила таку квартиру, адже «улюблена людина» того варта. А чому, вибачаюсь, заздрити? Умінню наварювати «бабло» будь якими шляхами? Або тому, що «улюблена людина» без квартири в центрі може накивати п'ятами? А як ще трактувати версію, що «він молодий і пішов на це ради кохання такої «жінки»? А що, цього «успішного політика» можна кохати тільки в комплекті з дорогою квартирою? А без неї ні? Чому заздрити? Я вважаю, що нормальні люди (по-доброму) заздрять Володимиру Жемчугову, жінка якого цілий рік боролась за його визволення з полону, і коли він повернувся сліпий і безрукий, вона оточила його таким теплом і коханням, що «успішним політикам» й не снилось! Під світлинами Володі з'явилися коментарі чоловіків: «Володя, заздрю! Ти найщасливіший у світі». Уявляєте, здорові чоловіки, з руками і зором, пишуть колишньому полоненому такі слова! І що пишуть і думають про «успішного політика» і його «улюблену людину»?

Тільки суспільство забуло про «успішного політика», як грянула е-декларація. І риторичне запитання - що далі? Нас будуть запевняти, що звичайна суддя (і ще тисяча її колег) могла заробити мільйон доларів на присадибній ділянці, розводячи суницю? Або всі ці мільйони дісталися у спадок від мами, яка за радянських часів тримала їх у матраці після того як знайшла 12-й стілець, в який бабуся-дворянка до революції зашила діаманти?

Взагалі, оця відмазка «мама дала» тягне на Оскара, бо звучить вони з вуст такого собі Паши Емільовича, у якого на обличчі написана вся його «біографія». І таких пашемільвичих у нас більш ніж 100 000. Саме стільки було зареєстровано декларацій на момент, коли я це писала. Вважаю, що феномен «мами мільйонера» буде колись вивчатися не користувачами ФБ, а прокурорами. Якщо до прокуратури почнуть брати не шахраїв, а порядних людей.

Мені аж хочеться порахувати усіх «мам», які наскладали за своє життя мільйони, а потім подарували ці гроші синкам-чиновникам. Тільки хочу спитати - як? Зекономили на проїзді і все життя ходили пішки? Або стали таємними коханками арабського шейха-геронтофіла? Я не здивуюсь жодній версії після того, як Парасюк написав в декларації, що отримав годинник від Святого Миколая.

Мені кажуть, що критикувати владу не можна, бо Путін радується. Можна подумати, Путін ридає, коли ми мовчки котимося в бідність, а чиновники збільшують свої статки. Йому байдуже, що ми кажемо про владу, бо це слова, а ось зріст шахраїв при владі і розкрадання держави - гріє його душу, бо це удар по Україні сильніший за війну на Донбасі.

Та повертаючись до декларацій. Сьогодні я від кожного знайомого чую - що далі? Проковтнемо і забудемо? Вважаю, що так не станеться. Це під час перегляду фільму з фрагментами ґвалтування, який я згадувала на початку, можна були вийти з залу і забути, бо це ж кіно. А нам виходити нікуди. Хоча коли я читала про ці декларації і статки « шановних» людей, мене так знудило, що той «чернушний» фільм здавався мені дитячим лепетом. В країні війна, тисячі загиблих, тисячі калік, мільйони бідних родин, а армія чиновників багатіє кожного дня. Сподіваюсь, Європа і США, які вимагали цих декларацій, будуть «вражені».

Але руки опускати не можна, навіть якщо половина з нас запитає: «Навіщо ми гнали Януковича і виходили на Майдан?» Та хоча б тому, що при Януковичі таких е-декларацій бути не могло, і це заслуга не влади, а наша з вами, бо ми на Майдані стояли за європейський формат в політиці, а не за путінський шалман. Що буде далі, залежить від нас. Сподіваюсь, ми не переключимо свою увагу на черговий скандальний «шедевр» «95 кварталу». І не дозволимо себе розтлівати великими і малими злочинами шахраїв при владі.