Держслужбовці та народні обранці опублікували декларації. Від деяких – народ буквально очманів, і зрозуміло чому.

Що відповідають самі фігуранти? Починають розводити гнилий дискурс про "комунізм" та "заздрість".

Чому гнилий?

Запитання щодо декларацій політиків не мають до "зрівнялівки" найменшого стосунку. Підміна логічних запитань щодо джерел доходів публічних осіб гнилими міркуваннями про "зрівняння та заздрість" – це дуже примітивна маніпуляція. Й от чому.

Читайте також: Декларації подано. Що далі?

Подивіться, наприклад, на декларацію про доходи президента США Обами.

Що ви побачите? Ну, звісно, він зі своїми 436 тис. доларів, зароблених за 2015 рік, має вигляд "жебрака" на тлі навіть пересічних українських прокурорів. Про депутатів або держслужбовців "першої категорії" і говорити дарма. Але питання не в цьому.

По-перше, всі доходи та власність Обами – цілком обґрунтовані. Наприклад, офіційними президентськими доходами. Або випуском книжок. І всі знають, що книжки справді виходили, справді продавалися та приносили дохід.

По-друге, з доходів виплачено понад 18% податків.

По-третє, навіть з таких невисоких (за мірками української бюрократії) доходів – родина Обам виділила 14% на благодійність.

Тобто, все просто. Якщо ти можеш продемонструвати доходи, які можна підтвердити, якщо ти сплачуєш податки, – до тебе не може бути претензій. Якщо ти ще знаходиш можливості займатися благодійництвом, – ти вже заслуговуєш на повагу.

І ще одна заувага. Заощадження родина Обам тримає у цінних паперах уряду США. Ці гроші – працюють на економіку США. Ці гроші демонструють, що лідер вірить у власну державу.

Читайте також: Трильйони готівкою, церква та квитки в космос. ТОП декларацій, які здивували Україну

Що в нас? Гроші "виникають" і "зникають" у нікуди, а оскільки це неможливо, то, значить, і гроші не можуть бути "чистими". Більшість із них – у вигляді мішків із готівкою та покладів "золота" - – тобто лежать "мертвим вантажем" для економіки.

Часто мільйони або купу нерухомості засвідчують люди, що не займалися все життя нічим, окрім держслужби або політики, – а всі знають, який рівень офіційних доходів там.

При цьому, ми не чуємо про іменні стипендії від "представників політичної еліти", про фонди, покликані вирішувати соціальні або медичні проблеми.

То за що їх у таких умовах поважати? Треба просто розбиратися з усією цією спілкою "підпільних мільйонерів".

І до "комунізму" або "совку" це все не має стосунку.