Час виставляти оцінки за європейську політику Адміністрації Обами, точніше за європейські політики, бо насправді їх кілька. Найбільший провал можна пов'язати з роботою Держдепартаменту.

Джон Керрі, певно, найслабший керівник цієї інституції за останні кількадесят років. Його спроби домовитися з Росією стосовно Сирії свідчать про надзвичайну (і, вочевидь, необґрунтовану) віру у власну спроможність знайти дипломатичне рішення, не маючи при цьому компонента сили, який змусив би рахуватися з його переговорною позицією.

Керрі не виявляв особливого інтересу до керування Державним департаментом. Його помічники, часто професійні, працьовиті й прозорливі, мабуть, вдячні йому за це. Однак без потужного політичного лідерства навіть найвправніші бюрократи не зроблять багато. Адміністрація Обами бачить себе не слабкою, а швидше брутально реалістичною і з тверезим поглядом на речі. Коли якийсь процес не зачіпає національних інтересів, краще триматися від нього якнайдалі. На прикладі Афганістану, Іраку та Лівії можна помітити, що трапляється, коли втручаєшся без реалістичної мети або адекватного плану. Sorry, сирійці!

Такий підхід не зовсім бездумний. Однак він залишає чимало простору для хибних інтерпретацій. Коли Кремль дивиться на Білий дім, то не бачить лідерства, яке прораховувало б розвиток подій на тверезу голову, уникаючи зайвих конфліктів. Натомість перед ним держава, котра відступає, справляючи враження нерішучої і не маючи поняття, як діяти. Адміністрація Обами спромоглася так-сяк зреагувати на спробу перевороту в Туреччині. Однак залишає осторонь хвилю популізму, яка котиться Польщею та Угорщиною. Хоча могла б, скажімо, чітко заявити, що теорії змови навколо смоленської авіакатастрофи 2010 року – абсурд. Це було би корисне послання для польської влади.

Близька до провалу Угода про трансатлантичну зону вільної торгівлі – ще один тяжкий удар. "Продати" торговельне та інвестиційне партнерство обабіч Атлантики ніколи не було б легко. Але через атмосферу таємності навколо цієї ініціативи та пасивність у її промоції в дебатах на відповідну тему найвиразніше лунають голоси параноїдальних німецьких та інших критиків ТТІП, що виступають проти торгівлі.

У царині безпеки ситуація трохи краща. Після недолугого перезавантаження з Росією (може, справа була й варта ризиків, але результат виявився таки провальним) Вашингтон наполягає на санкціях проти Москви (допомагає тут і той факт, що Конгрес готовий робити більше). Сполучені Штати виділяють реальні гроші на оборону прифронтових держав, інвестують у якіснішу розвідку й нові можливості в царині інформаційних воєн.

Завдяки Адміністрації Обами в НАТО з'являються реальні плани оборони союзників. Цьогорічний Варшавський саміт став однозначно успішним. Наступного року в Естонії, Латвії, Литві та Польщі будуть дислоковані натовські батальйони. Останнє не означає, що ці країни дістали гарантію захисту у військовому сенсі. Однак це все-таки дещо зменшує загрозу раптового й безпрограшного нападу росіян.

Читайте також: Осінь політики: в чому небезпека останніх місяців 2016 року

Та загалом результат роботи Адміністрації Обами дуже розчаровує. Особливо на тлі безцеремонних постійних російських атак на американські інститути й політичні процеси. І вони аж ніяк не обмежуються звичайним шпигунством. Натомість це неприкриті спроби вплинути на результат президентських виборів у США. І чинять їх не тільки страхітливі дружки Кремля з табору Трампа. Хакерські атаки та зливи інформації спрямовані на те, щоб позбавити Гілларі Клінтон шансів на успіх і підірвати довіру громадськості до всієї політичної системи країни. Тим часом першочергове завдання зовнішньої політики – це безпека власної держави. З огляду на цей критерій Адміністрація Обами, вочевидь, провалила іспит. Якщо тлумачити нинішні події в найпесимістичніших тонах, можна сказати, що ми стоїмо на порозі кінця Pax Americana (українці, та й не лише вони, мабуть, гадають, що цей поріг ми вже переступили). Після шести десятиліть беззаперечного лідерства у вільному світі Сполучені Штати, здається, дедалі більше втрачають бажання бути вирішальною потугою, яка діє у власних або союзницьких інтересах. А це вкрай небезпечне послання для світу!

Читайте також: Обама помилявся щодо Путіна – The New York Times

У квітні в журналі The Atlantic вийшло інтерв'ю Джеффрі Ґолдберґа з Бараком Обамою. Стосувалося воно, зокрема, критеріїв, якими президент США керувався, приймаючи зовнішньополітичні рішення. Наприклад, у питанні Сирії та Башара Асада він опирався вимогам діяти частково тому, що вважав (керуючись аналітикою розвідки), ніби Асад утратить владу без допомоги США. На початку 2011 року люди з кола глави держави почали просити його підтримати повстанців у Сирії – "простих громадян, які на це заслуговували".

Обама прокоментував це так: "Коли маєш справу з професійною армією, добре озброєною і спонсорованою двома великими державами (Іраном та Росією. – Авт.), які зробили величезні ставки, і вона воює проти фермера, столяра чи інженера, що почали як протестувальники, а потім раптом опинилися в епіцентрі громадянського конфлікту... думка про те, що ми могли б – чисто, без залучення американських військових сил – змінити рівняння безпосередньо на арені дій, ніколи не була слушною".

Коли журналіст запитав в Обами про Україну, той відповів, що вона належить до сфери ключових інтересів Росії, але не США, тому Кремль тут завжди матиме перевагу "ескалаційного домінування". "Факт полягає в тому, що Україна, яка не входить до НАТО, буде вразливою до військового домінування Росії, хоч би що ми робили", – сказав Обама журналістові.

Едвард ЛУКАС, "Тиждень"