х називають «янголами» військових, залізним тилом фронту, лицарями добра, титанами, на яких тримається оборона на сході України. Саме вони першими кинулися в АТО одягати та обувати наших воїнів, яких тоді, у 2014 році, фактично, «голими» кидали у бій. Не досипали ночами, мудруючи, як дістати своїм підопічним якісні бронежилети, прилади нічного бачення, тепловізори, буржуйки, оптику та багато-багато іншого... І переживали за кожного, як за власного сина. Така вона безкорислива, самовіддана і жертовна праця волонтерів.

Війна на Донбасі триває ось уже третій рік, а держава досі не спромоглася подбати про нормальне забезпечення військових усім необхідним. Через непросту ситуацію в країні люди здебільшого збідніли, ледь зводять кінці з кінцями, і, що найгірше, - українці збайдужіли та розчарувалися. У таких вкрай складних умовах нині працюють волонтери...

Незважаючи на все це, вони не опускають рук, вірять у наших героїв-захисників і готові пліч-о-пліч йти з ними до перемоги. Отож, Львівський портал дізнався детальніше про труднощі, з якими сьогодні стикаються волонтери.

Координатор ІГО «Допомога армії України» Ігор Стефанюк:

«Спад активності допомоги бійцям суттєвий, порівняно з попередніми роками. В першу чергу це все через недовіру до уряду... Ми працюємо ось уже три роки поспіль, і зараз нам, волонтерам, приходиться дуже важко. Люди, які раніше постійно допомагали, кажуть, мовляв, тепер опинилися на порозі бідності й скоро самі сидітимуть із простягнутою рукою.

Збираємо, як то кажуть, по копієчці. Люди приносять хто що може - старі ковдри, матраци...Все це передаємо на фронт. Волонтери навіть самостійно шиють подушки. Коли привезли їх хлопцям на передову, вони обіймали їх і тішилися, як діти, бо спали на саморобних із сіна...

Зараз допомагаємо лише передовій, а раніше займалися всіма. Звісно, за можливості намагаємося не обділити нікого. Минулого тижня відправили на Донеччину вагон лісу для бліндажів, також недавно передавали продукти харчування, медикаменти, засоби гігієни. Тепер готуємося до чергової поїздки: будемо закуповувати теплі берци, форму, термобілизну. Але знову ж таки - нині у нас не ті можливості, що були колись. Всі вже дуже виснажилися. Як буде далі, ми не знаємо, адже вся ця війна тримається на волонтерах...Усіма силами намагаємося не залишити наших героїв без уваги, бо це наш святий обов'язок допомагати тим, хто на передовій!

Наші народні депутати позаповнювали електронні декларації. Всі ми побачили, які у них статки, особливо тих, які збагатіли від початку Майдану... Вважаю, що передбачені із держбюджету кошти попросту не доходять до фронту. На передових позиціях не побачите машин, які були на параді, і, взагалі, 80% бойових завдань там виконуються на волонтерських автомобілях. Тобто, всі позашляховики, реаномобілі, вантажівки, і навіть те, в чому ходять військові, передавали волонтери.

Багато волонтерів йдуть геть, бо виснажилися і морально, і фізично, і вже не мають змоги допомагати. Тому зараз ми по крихті збираємо все, але не покладаємо рук, не покладаємо надії та зусиль, бо розуміємо, що без нас бійцям на передовій буде ще важче.

Отож, якщо маєте можливість допомогти, приносьте продукти, засоби гігієни у «Ашан» (село Сокільники), «Метро» (вулиця Городоцька, 300), «Victoria Gardens» (вулиця Кульпарківська, 226 А), там є волонтери нашої організації. Хлопці будуть вдячні за все!».

Керівник медичного батальйону «Святого Серця» Юрій Дмитришин:

«Грошей більше не збираємо, оскільки їх вже ніхто не хоче жертвувати. І після стількох років, знаєте, вже якось аж соромно... Люди дивляться навіть з якимсь презирством на волонтерів, бо платять податки на армію із зарплати, операцій продажу-купівлі, але армія досі не є достатньо забезпеченою. За три роки держава мала би ідеально її укомплектувати, щоби не виникало жодних питань щодо харчування та обмундирування військових. Але, на жаль, цього не відбулося.

Наша організація займається медичним напрямком: маємо пересувну стоматологію, машини швидкої допомоги для евакуації поранених. Зараз автомобілі вже дев'ять місяців перебувають у ремонті, оскільки вартість цієї роботи була нам не під силу. Ремонт та закупівля нової апаратури відбувається виключно завдяки зусиллям друзів та знайомих. Тепер знову збираємося їхати у АТО, а там витрати ще більші... Як буде далі, навіть не знаю.

Однозначно, солдатам на фронті потрібна допомога. Якщо говорити про нашу сферу, то держава в цьому напрямку абсолютно нічого не зробила. Майже вся стоматологія, яка у зоні АТО і на полігонах, - на плечах волонтерів.

Багато проблем через зневіру. Маємо масу політв'язнів і жодного засудженого сепаратиста. Люди втрачають довіру до влади... Більше того, вже навіть на війну не хочуть йти, бо бачать, що це бізнес, як-не-як патріотичний дух через це дещо гасне.

Ще на початку, коли організовували «Допомогу армії України» (Юрій Дмитришин був співзасновником цієї організації,- Ред.), за добу збирали цілу фуру провізії для фронту. А тепер навіть не збираємо коштів, а те, що інші організації збирають, - майже нічого...».

Журналіст і волонтер Микола Савельєв:

«Гроші можуть приносити ті, хто їх має. Якщо людям бракує навіть на комунальні послуги, - відповідно, і несуть менше. Порівняно з 2014-2015 роками грошова підтримка фронту чи військового госпіталю впала десь на 80%. Люди стали рідше приносити якісь речі, чай, цукор, а раніше з цим проблем не виникало...Трапляються якісь благодійники, які мають кошти, і можуть чимось допомогти, решту закуповуємо за те, що вдалося зібрати.

Чому така ситуація? По-перше, люди збідніли, по-друге, війна вже багатьом набридла, багато хто її просто не відчуває. От, погляньмо на наш Львів: люди гуляють собі містом, а ввечері вмикають телевізор і коментують: «Ну Слава Богу, що вбили одного, а не двох! Слава Богу, що не мій родич». Сьогодні не твій, а завтра може бути і твій. Як один фронтовик мені казав, якби по Львову вдарили із «Градів», всі б відразу пізнали отой страх війни... І харчі би понесли, і гроші, і поранених би відвідували... А так, люди не відчувають війни.

Звісно, нинішня армія - не армія 2014 року. Харчами та амуніцією вона забезпечена. Навіть трапляються випадки, коли солдати, які йдуть на фронт, відмовляються брати від нас м'ясні та рибні консерви, бо мовляв, у них є.

Говорити про занепад волонтерського руху не можна. Хто втомився займатися цим, той відійшов від справ. Просто тепер волонтери переформатувалися і почали працювати профільно: одні допомагають госпіталям, дістають ліки, оформляють наших поранених на реабілітацію закордоном, інші - шукають запчастини, оптику, ремонтують техніку... В принципі, нині армію більше цікавить оптика та техніка для бойових підрозділів. Також зараз актуальними є протизастудні ліки».

Член громадської ініціативи «Допоможи фронту» Богдан Дідич:

«Не знаю, чи народ виснажився війною, чи збайдужів, чи просто звик до неї, але це вже не настільки гостро болить людям, і вони не так активно відгукуються на потреби армії. Напевно, усі звикли до втрат, до того, що в країні йде війна...Тут важко судити.

Незважаючи на складні умови, волонтери все одно працюють, стараємося знайти якісь інші джерела надходжень. Зараз військовим потрібна хороша оптика, запчастини до автомобілів...Тому основна наша задача нині - накопичення коштів на ці речі».

Військовий капелан, настоятель гарнізонного храму Апостолів Петра і Павла о. Степан Сус:

«Волонтерський рух - це мобілізація милосердя та безкорисливої доброти. Приємно, що незважаючи на всі обставини, які переживає країна, цей рух уже зайняв своє важливе місце у суспільстві. Волонтерство - феноменальний рух, в один момент тисячі громадян зрозуміли, що якщо не взяти ситуацію у свої руки, ми можемо втратити усе! І це сталося під час Майдану - Революції гідності, це відбувається тепер під час війни на Сході нашої країни.

Цей рух не може бути постійно активним, його роль є у певний час заповнювати ті прогалини в житті суспільства, які спричинені різними складними обставинами. Коли не працюють державні інституції, коли вони не можуть дати собі ради, тоді люди цілком природно переймають на деякий час на себе обов'язок робити щось, щоб жити! В інших обставинах волонтерство стає постійно роботою і люди, які залучені до цього, звичайно будуть потребувати оплати. Тоді волонтерство перестає бути уже тим, що ми називаємо словом «волонтерство».

Волонтерський рух показав якісь служіння та допомоги іншим. Державні інституції повинні цього навчитись, у них більше ресурсів та зрештою і обов'язок! Як на Майдані так і під час війни на Сході нашої країні люди через волонтерів віддали усе найкраще, ділились любов'ю та добром, тому що вірять, що лише таким чином можна перемогти, змінити країну, світ довкола себе. Приємно згадати, що незважаючи на складні економічні обставини, все ж таки багато волонтерських груп продовжують невтомно працювати та допомагати нашим воїнам: «Допоможи фронту», «Hand Made», «Самооборона» та багато інших волонтерських груп чи поодиноких волонтерів.

Важливо підкреслити, що у нашій країні з'явились люди, яким інші можуть довіряти, і кожен волонтерських вчинок - це великий ланцюжок довір'я людей, які просто хочуть робити добро, бо воно живе вічно!».

Член організації «Hand Made по-львівськи для Армії руками волонтерів» Лідія Садига:

«Звісно, тепер люди жертвують на армію не так, як хотілося би. Через скруту багато хто не має такої можливості, як раніше. Але є чимало інших способів допомогти фронтовикам. Зокрема, можна прийти плести маскувальну сітку, допомогти на кухні, просто принести якісь речі з дому, які можуть пригодитися хлопцям. Діти можуть намалювати малюночки, які дуже зігрівають наших бійців і додають сили. Окрім цього, варто сказати, що чимало українців вже втомилися і розчарувалися, так як ніхто не сподівався, що війна буде тривати так довго.

Загалом ситуація із забезпеченням військових дещо краща, ніж в 2014 році. Скажімо, бронежилетів, касок волонтери вже не закуповують, але є дуже багато прогалин, які Міноборони не закриває (маскувальні сітки, буржуйки, мішки для укріплення позицій, теплий одяг, тощо), все це лягає на плечі волонтерів. Так, нині і далі залишаються потрібними кава, чай, консерви, теплий одяг та багато інших речей.

Нині дуже багато хто відійшов від волонтерства, у людей просто опустилися руки. Зосталися, напевно, найвитриваліші. Вважаю, що для того, щоб менше втомлюватися, людина повинна правильно розподіляти сили, деколи переключатися на щось інше, відпочивати, а потім з новими силами діяти. Але здаватися ми не маємо права!!!».