Борис Магеровський

У період між двома світовими війнами на території Волині оселилося чимало ветеранів Армії УНР. Це були переважно волиняки, які повернулися із фронту до своїх домівок. Проте траплялись і колишні вояки з Наддніпрянщини чи Слобожанщини, які після остаточного розформування українського війська влітку 1924 року відмовилися повертатися під більшовицьку владу й оселилися на Західній Волині, пише для "Тижня" Павло Подобєд

Уже в першій половині 1920-х смерть почала "збирати податки" серед українських комбатантів. Помирали інваліди, важко поранені, тяжко хворі. На відміну від Галичини на Волині не було військових кладовищ чи спеціальних ділянок на цивільних цвинтарях, призначених для українських вояків. Свіжі козацькі могили виростали одна за одною в різних містах і селах.

Уродженець Харківщини Петро Філоненко згадує, що вже у 1925-му постала серйозна проблема: за могилами українських вояків на Волині просто нікому було доглядати. За справу взялось Українське військово-історичне товариство, яке 1920 року у Варшаві заснували старшини українського війська. Організація розпочала збір інформації про місця поховань козаків і старшин, які загинули в боях, а також про окремі ветеранські могили. В умовах польської окупації Волині, постійно перебуваючи в матеріальній скруті, нашим ветеранам вдалося зробити порівняно багато. У селі Даничеві (нині Корецький район Рівненської області) хорунжий Семен Новак зібрав місцеву молодь, разом із якою насипав могилу і встановив пам’ятник. Його силами було також впорядковано могилу вояків Армії УНР у Костополі.

Читайте також: Як зникають могили українських ветеранів – і як їх зберегти. ФОТО

На Зелені свята 1937 року в селі Квасилові, що біля Рівного, сталася непересічна подія. Із поля чеського селянина Яндура було ексгумовано й урочисто перепоховано на сільському кладовищі останки незнаного вояка Армії УНР. Чеська громада забезпечила для похоронної процесії оркестр, а українці на чолі зі священиком Гарвасієм оформили всі необхідні дозволи від польської влади. За різними даними, у перепохованні взяло участь близько 2 тисяч осіб. Проте не обійшлося без прикростей. Організатор перепоховання Петро Філоненко запланував виступити на могилі з палкою патріотичною промовою, однак… комендант польської поліції зробити цього не дозволив.

Члени Українського військово-історичного товариства впорядковували могили не лише козаків, а й відомих старшин, які знайшли свій вічний спочинок на волинській землі. До таких належав уродженець Полтави Борис Магеровський (19.01.1885 – 14.08.1926), який жив у Рівному, але помер у Здолбунові, де його й поховали.

Майстер "Героїки" Олег Собченко біля могили Бориса Магеровського

Магеровський – кадровий старшина Російської імператорської армії. У 1915 році – прапорщик 239-го піхотного Костянтиноградського полку. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня за бій 10–11 травня 1915 року. Перебував у німецькому полоні, де й долучився до українського військового руху.

Читайте також: Скільки коштує зберегти могилу знакового українського генерала. ФОТО

Із 12 березня 1918-го Магеровський командував 5-м Українським (Синьожупанним) полком 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії. У 1919-му був помічником командира 1-го Синього полку Дієвої армії УНР (згодом 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії). Був поранений. Із 15 серпня 1919-го – в. о. командира 7-го Синього полку Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 року захворів на тиф. У 1920-му – командир кінної сотні 9-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Із 27 грудня 1920-го – командир 21-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.

Магеровського поховали на парафіяльному кладовищі Здолбунова серед могил звичайних селян і містян. Однак за могилою полковника доглядали ретельніше, ніж за рештою. До 1939 року поховання видатного полтавця впорядковували самі ветерани Армії УНР. Після Другої світової воно втратило доглядачів, адже українські ветерани емігрували далі на захід або були знищені радянськими репресивними органами.

Віднайти могилу вдалося завдяки опитуванню старожилів, яке впродовж 2012–2013 років проводив Здолбунівський районний історико-краєзнавчий музей, а також архівній роботі нашого фонду. Точну дату смерті полковника встановила волонтерка "Героїки" Наталія Сьомчик. Допоміг і детальний опис довколишніх поховань (його здійснив директор Здолбунівського музею Олег Тищенко). Результати опису порівняли із записами метричної книги парафіяльного цвинтаря: могила чешки Анешки Крафтової міститься поруч із могилою полковника. Чеська селянка з Борщівців Рівненського повіту Анісія Крафт (удова) була похована поруч із полковником на третій день після його похоронів (17 серпня 1926 року).

Впорядкована могила полковника Армії УНР Бориса Магеровського стала унікальною матеріальною пам’яткою доби Перших визвольних змагань, яку можна порівняти хіба що з рівненськими могилами командарма Василя Тютюнника та полковника Костя Вротновського-Сивошапки (пам’ятник на могилі полковника встановив у 2012-му наш фонд).

Територія довкола поховання Бориса Магеровського вже в липні цього року буде впорядкована стараннями пана Юрія Шадого. Про час і дату відкриття пам’ятника "Героїка" поінформує згодом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram