У квітні 1949 року Остап Вишня, прочитавши роман Юрія Смолича "Наші тайни", написав автору листа. Роман вийшов ще 1936 року. З листа ясно, чому Вишня пише про книжку тринадцятирічної давності, але не це головне.

Читайте також: Усмішка проти посмішки: в чому різниця?

Вишня стібеться з тієї суміші русизмів і канцеляриту, якою говорять українці 1949 року. Придивіться уважніше: ви точно нічого з цих висловів не вживаєте?

Читайте також: Рок в українській мові: ніякого фатуму, тільки музика

"Дорогий нелауреат Сталінської премії Юрію Корнійовичу!

Майте на увазі, що я не мав змоги читати Ваші твори один невеличкий "відрізок часу" (ах, мова! ах, моя дорога мова!), і от у "сьогоднішній день" (ах, мова! ах, моя дорога мова!) я почав читати "Наші тайни".І тепер із тайного мені все робиться явним.

І от що я мушу Вам сказати: "незважаючи на деякі недоліки", роман "Наші тайни" і т. д., і т. і...

Ви прекрасно мене розумієте, що розумнішого від "незважаючи на деякі недоліки", ніякий критик, а "в тій кількості і я" (ах, мова! ах, моя дорога мова!), сказати не може.

Дозвольте мені як читачеві (не критикові!) сказати моє якнайтепліше спасибі за насолоду.

"Примите уверение в моём ік вам почтении и преданности".

Остаюсь ваш покорный слуга

Остап Вишня

14. ІV. 1949

Київ, что на Дніпрі і його припливах, або ж притоках"