Я неодноразово висловлювався з питання квот на українську музику на радіочастотах. В цілому, як людина, яка вірить у ринкові принципи, я не великий прихильник квот: перед тим, як вводити, їхні наслідки потрібно дуже ретельно аналізувати, адже введення будь-яких обмежень має як позитивні, так і негативні аспекти. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише Святослав Вакарчук.

Наприклад, коли ми будуємо греблю, у нас є велика мета: побудова електростанції для отримання електроенергії. Але ми розуміємо, які наслідки для природи та для населення буде мати побудова дамби: затоплення великої кількості сіл, пасовищ і так далі. Повні наслідки важко прорахувати навіть на декілька поколінь вперед, як ми бачимо сьогодні з Дніпрогес. Тим не менш, такі речі робляться, оскільки політичні лідери - керівники держави чи міст, якщо вони розумні і вміють рахувати наперед, вимірюють позитивні і негативні сторони плану. Негатив є завжди, але якщо позитив його переважує, то рішення приймається.

Питання квот в Україні завжди було дуже політизованим. Я так і не зрозумів, звідки беруться цифри, скільки української музики має бути в ефірі. Тим не менше, я намагався не коментувати це, оскільки, як і у попередньому прикладі з електростанціями, ситуація з квотами на українську музику має дві сторони.

Читайте також: Як Остап Вишня з русизмів стібався. ФОТО

Зрозуміло, що Україна, культура якої сотні років потерпала від придушення і свідомої маргіналізації, опинилась у несприятливих умовах, оскільки до 1991 року увесь час існували обмеження проти української мови. Тому було б не зовсім чесно сказати: «А тепер у нас вільний ринок, нехай все розвивається, як є». Довгий час українська мова була не у привілейованому становищі, а навпаки, тому зрозуміле бажання просувати україномовний продукт.

З іншого боку, ми прекрасно розуміємо, що якщо без підготовки ввести квоти для україномовної музики, це матиме два наслідки: перший - на радіостанціях буде з'являтися українська музика, якість якої буде поступатися західній, і це буде створювати комплекс меншовартості у слухачів. Друге - ті, хто насправді не є великими прихильниками просування україномовного продукту, почнуть цинічно, а інколи навіть саркастично виконувати формальні вимоги, щоб абсурдизувати ці квоти.

Наприклад, у мене викликає подив, навіщо деякі власники радіостанцій ставлять кожні 10-15 хвилин музику мого гурту «Океан Ельзи», ніби показуючи цим, що у нас немає іншої музики. Таким чином вони, по-перше, дратують слухачів, адже ніхто не хоче слухати одну й ту саму групу кожні десять хвилин, по-друге ж, висміюють ініціативу щодо квот на україномовну музику в цілому.

Це все є наслідком того, що у нас не збалансовані державні інтереси. Зараз державні чиновники з усієї сили нав'язують квоти, намагаючись якнайшвидше збільшити кількість україномовного продукту і думаючи, що він за рік стане суперякісним і цікавим. Програмних директорів більшості радіостанцій взагалі цікавить лише заробляння грошей, а українську музику як велику національну ідею вони в душі всерйоз не сприймають. Як наслідок, відбувається перетягування канату: одні роблять крок, інші намагаються максимально його знівелювати.

Це перетягування канату показує, що в нас немає справжнього внутрішнього консенсусу з цього приводу. На мою думку, все має бути зовсім інакше. Це має бути добровільна згода обох сторін робити все українське популярнішим і кращим.

Для цього потрібно, щоб держава, окрім квот, давала українській музичній індустрії більше можливостей проявити себе: це і податкові преференції, і більше вкладання грошей в культуру. Я не маю на увазі державні замовлення. Будуйте зали, зробіть ремонт у будівлях державних підприємств, пов'язаних зі звукозаписом, найміть спеціалістів, працюйте з радіостанціями не як наглядач, а станьте їхніми партнерами. З іншого боку, директори радіостанцій не повинні висміювати квоти. Це має бути спільний рух в одному напрямку.

Читайте також: Квота на українськомовні пісні може прорвати бар'єр українофобського "формату" - політолог

І найголовніше: оскільки вже так сталося, що ці квоти є, хочу вам нагадати, що в інтернеті є безліч цікавої, прогресивної української музики. Можливо, частина з неї не дуже якісно записана, але ми всі разом можемо над цим попрацювати, і тоді вона зазвучить значно краще. Великою мірою ця музика вже сьогодні готова для якісних ефірів, але для цього потрібно, щоб скаути радіостанцій ходили на концерти, вишукували ці пісні в інтернеті, як це робиться в усьому цивілізованому світі.

Скажіть мені, коли в останній раз представники радіостанцій ходили по роботі в різні клуби в українських містах, враховуючи районні центри, заради того, щоб почути і відшукати нову українську музику? Вони цим практично не займаються. Їм зручніше, щоб «Океан Ельзи» або хтось інший випустив новий альбом, щоб його можна було крутити по колу. Я вважаю, що така позиція не призведе ні до чого хорошого.

Здавалось би, нам мало б бути вигідно, що наші пісні частіше крутять на радіостанціях, оскільки від цього ми отримуємо роялті, і ця система в Україні як-не-як працює. Однак я хотів би, щоб цей час заповнювався молодими музикантами, які ще не повною мірою проявили себе, оскільки це збагатить українську музику. А якщо ж ми справді почнемо отримувати більше грошей через більшу кількість ротацій на радіостанціях, я обіцяю, що всі ці кошти ми витратимо або на запис в студіях молодих музикантів, або на допомогу їм у придбанні інструментів.

Я закликаю всіх - і державу, і радіостанції - з учасників конфлікту стати учасниками спільної справи. А спільна справа означає взаємну довіру, підтримку і допомогу.

А насамкінець - ось пісня, яка гідна того, щоб її крутили на радіостанціях. І це навіть не "Океан Ельзи".