Учительки української мови та літератури надсилають до свого професійного журналу статті українською мовою, але в їхніх електронних адресах їхні ж імена і прізвища передано російською. Це свідчить про якусь жахливу інерцію і, вибачайте, непролазну тупість.

Читайте також: Українська мова – дієва зброя. Ставаймо до неї!

Український науковець пише статтю російською мовою (хай так), в якій звертає увагу недолугих українських мовознавців на випадок протистояння між португальською і кастильською у 16 ст., шукаючи в ньому українсько-російські аналогії. 16 ст. – не постіндустріальна доба, а кастильський діалект іспанської не має нічого спільного з російською мовою, яка, можливо, колись і була діалектом руської, але давно вже перестала таким бути. Португальська мова, до речі, є мовою імперською, а українська ні, тому португальський випадок зовсім не для нас.

Політичні українці, зрусифіковані українці мають зрозуміти, що українська мова – підвалина української політичної нації, головний фактор нашої ідентичності.

Читайте також: Двоядерна політична нація: якою буде Україна

Звичайно, українська мова колись зникне, всі ми теж умремо, але поки живі – мусимо відстоювати свою ідентичність. Інакше не треба було заварювати всю цю кашу, треба було сидіти тихо в складі Росії, насолоджуватися російською мовою, дешевим газом і круговою порукою у вигляді простеньких корупційних схем.