Розглядаючи виборчі чинники, що сприяли перемозі Дональда Трампа і поразці Гілларі Клінтон на президентських виборах у США, варто виділити два підходи.

Перший: на тлі незадоволеності серед американців ситуацією в країні «системна» Клінтон, яка повинна була принаймні на 4 роки стати «новим Обамою», програла «позасистемному» республіканцю Трампу, нетолерантному як до демократів, так і до «системних» однопартійців.

Другий: ексцентрик Трамп виявився більш успішним шоу-меном і гравцем на громадських настроях, ніж більш стримана Клінтон, котра в очах багатьох американців була новим обличчям старих проблем.

ВТОМА ВІД ВЛАДИ

Демократична партія США була заснована в 1828 році, а Республіканська - в 1854-му. Історія протистояння їхніх кандидатів за президентське крісло починається з 1857 року.

Президенти-демократи в чотирьох випадках затримувалися в Овальному кабінеті на 1 і 2 терміни, тричі - на 3 і один раз на цілих 6. У республіканців статистика схожа: двічі - на 1 термін, у трьох випадках - на 2 і 3, по одному разу - на 4 і 6.

Починаючи з виборів 1993 року, змінюваність лідерів двох партій біля керма країни набуває чіткий характер: після 2 термінів демократа Білла Клінтона йдуть 8 років правління республіканця Джорджа Буша-молодшого, а потім 2 терміни демократа Барака Обами. І ось перемагає республіканець... Про шанси Трамп на виборах 2020 року говорити ще рано, але вже зараз деякі аналітики впевнено заявляють, що він буде президентом одного терміну. Втім, у маси експертів не викликала сумнівів і перемога Гілларі Клінтон...

Очевидно, що свого часу на руку Біллу Клінтону, Бушу-молодшому, Обамі й цього разу Трампу зіграв такий чинник, як втома великої кількості американців від попередньої влади і пов'язане з цим небажання бачити наступним президентом лідера тієї ж партії.

Під масовою втомою від влади можна розуміти колективне переживання, яке характеризується почуттям громадянської слабкості, безсилля і дискомфорту, зниженням або повною втратою довіри до правлячої верхівки, переважанням мотивації, щоб вона пішла, у зв'язку з поточними процесами в країні.

Тут варто згадати й такий феномен, як ерозія влади. Чим довше правитель перебуває на своїй посаді, тим більше він «псується» - його рішення стають все менш ефективними і раціональними. Це пов'язано з тим, що реалізація контролю над іншими приносить людині все більше насолоди, і вона вже прагне не стільки служити, скільки розширювати своє панування. Це як наркоманія: чим більше влади, тим сильніше тяга до її примноження.

Зазвичай ця ерозія характерна для тоталітарних, авторитарних та перехідних режимів. Система стримувань і противаг, обмеження в термінах правління покликані перешкоджати цьому «псуванню». Однак воно може проявлятися й в демократичних умовах - більш помірковано і завуальовано, ніж у тоталітарних, авторитарних та перехідних.

Інше питання - як її наявність або відсутність, ступінь і характер виразності оцінюється в суспільстві та серед окремих категорій населення, з огляду на соціальні, політичні, економічні та культурні особливості країни.

Читайте також: Победа Трампа как информационная инъекция в мозг

ТОМУ ЩО МОЖУТЬ...

Американський журналіст, активіст і режисер Майкл Мур ще в серпні передбачив перемогу Трампа. При цьому будучи прихильником Клінтон. Його прогноз тримісячної давності сьогодні вже по праву можна розглядати як аналіз чинників, що спрацювали на користь одіозного республіканця. Тодішні аргументи Мура в короткому викладі були такі:

1. Трамп зосередить свою увагу на чотирьох штатах Іржавого поясу біля Великих озер - Мічигані, Огайо, Пенсильванії та Вісконсині. Це традиційні штати демократів, але в кожному з них з 2010 року обирають республіканських губернаторів. Тут панують злидні, депресія, розлючені працюючі та не працюючі люди, яких обдурив Рейган і покинули демократи. Головне - переконати маси, що це їхній шанс: «Цей аутсайдер, Трамп, прийшов все тут очистити! Вам не потрібно з ним погоджуватися! Вам навіть не потрібно симпатизувати йому!

Але він - ваш особистий коктейль Молотова, яким можна кинути прямо в гущу цих виродків, які зробили це з вами! Заявіть про себе! Зробіть це з Трампом!».

2. Останній рубіж сердитого білого чоловіка. У нього складається враження, ніби влада вислизає з його рук, і що все вже не так, як було раніше. «Нас підкорив цей феміністичний монстр - і тепер, після 8 років чорношкірого чоловіка, який розповідає нам, що робити, нам доведеться витримати ще 8 років жінки? А потім 8 років геїв у Білому домі! А потім трансгендерів! Розумієте логіку, так?.. Це потрібно зупинити!».

3. Проблема Клінтон. Вона дуже непопулярна. Вона - зі старої політики. Молоді жінки - одні з найбільш затятих її противників. Демократи не прокинуться 8 листопада вранці та не бігтимуть голосувати за Клінтон так, як вони зробили це для Обами - ентузіазму просто немає. І оскільки ці вибори будуть зводитися до того, хто витягне більше людей з дому на виборні дільниці, Трамп у набагато більш вигідному положенні.

4. Прихильники Сандерса підтримають Клінтон, але вони не запишуться волонтерами в кампанію і не приведуть з собою ще 5 голосів. Це - депресивний електорат.

5. Не потрібно скидати з рахунків можливість виборців повестися по-хлоп'ячому або недооцінювати мільйони людей, які входять у роль диванного анархіста, як тільки закривають шторку і залишаються одні в кабінці для голосування. Це одне з небагатьох місць, де немає камер спостереження, жучків, дружини або чоловіка, дітей, боса, копів, немає навіть обмежень у часі. Можна стояти там скільки завгодно, і ніхто не скаже тобі ні слова. Можна голосувати за свою партію, а можна вписати в бюлетень що завгодно. Правил не існує.

Саме тому, а також через злість, яку багато хто відчуває до політичної системи, що вийшла з ладу, мільйони проголосують за Трампа - не тому, що згодні з ним, а просто тому, що можуть...