Білий день, на Либідській – двоє п'яних, що виглядом (закутушкані як на риболовлю) і якоюсь злою енергією руху різко виділяються з потоку перехожих, один (краще збалансований) підтримує другого, хисткішого, а той, заплітаючи ногами мисліте, обурюється на ходу:

– Двєсті грівєн! Б.. буду, Саньок, двєсті ж абєщалі!

І таке зразу дежавю-дежавю – зима 2014-го, такі самі почвари, розсипані по місту, але всі, кого нині немає, ще живі, і тільки страх стоїть невимикальний, 24 год на добу – страх у горлі, страх під ложечкою...

Читайте також: Недошатали. Об энергоэффективности и прозрачности тарифов

А тепер – тільки огида: однакова до кукол і до кукловодів (з антропологічної точки зору різниці між ними нема: космічний послід).

Ось чого ми не знали раніше: війна звільняє від страху. Все, що не вбиває, таки справді робить нас сильнішими. Перевірено. Справджено. Діє.