Сталінський Голодомор - це, безумовно, злочин проти людства. Але цей злочин не був чимось, притаманним виключно Сталіну. Для радянського комуністичного режиму такого штибу діяння були звичною справою. Можна згадати голод 1921 року. Найчастіше його називають голодом у Поволжі, але насправді він охопив і багато інших регіонів колишньої Російської імперії, не виключаючи Україну. Він, голод, тоді не був сам по собі метою більшовиків, хоча й став безпосереднім наслідком проведеної ними політики військового комунізму, коли продрозкладка призвела до значного скорочення посівних площ. Однак Ленін, Троцький, Сталін та інші більшовицькі лідери скористалися голодом 1921 року для того, щоб провести кампанію репресій проти духовенства, складовою частиною якої стала кампанія з вилучення церковних цінностей, нібито для допомоги голодуючим. Ленін цілком логічно розсудив, що в умовах найжорстокішого голоду селяни не зможуть у повному масштабі захистити духовенство. Так, комуністи вперше використали голод як ефективну політичну зброю, практично усунувши з громадського життя такого небезпечного ідеологічного противника марксистської громадянської релігії як Російська православна церква. Що ж стосується вилучених церковних цінностей, то вони здебільшого пішли не на допомогу тим самим селянам, що вмирали від голоду, а на підтримку світової революції в країнах Європи та Азії.

Читайте также: Померла одна з останніх живих героїв повстання у Варшавському гетто

І ось минуло лише десять років, за які більшовики встигли запровадити й придушити неп, який означав серйозне послаблення для населення, і особливо для селянства. Але не все коту масниця, настав і великий піст. Сталін готувався до війни за світове панування з усім іншим світом. Він вирішив, що селяни, та й інші жителі Союзу, достатньо обросли шерстю й нагуляли жирок за час непу, і тепер у них знову вистачає ресурсів, які можна експропріювати на користь держави. А в подальшому, що ще важливіше, необхідно змусити селян працювати на державу практично безкоштовно, за один тільки пайок, який, у кращому разі, лише підтримує життєві сили й не дає померти з голоду. Працею селян, котрі як залишилися на землі, так і, внаслідок голоду та колективізації, подалися до міст, збиралися створювати гігантський військово-промисловий комплекс. А потім, коли війна почнеться, потрібно зробити з них покірливе гарматне м'ясо.

Недарма колективізацію за часів Сталіна називали другою соціалістичною революцією після 1917 року. А оскільки селянин добровільно із землею й продуктами своєї праці розлучатися не хотів, то Сталін та його соратники вирішили, пам'ятаючи про вдале використання для зміцнення своєї влади голоду 1921 року, цього разу влаштувати штучний голод для того, щоб зломити опір селян колективізації. Видача продовольства тим чи іншим регіонам і навіть окремим селам визначалася їхньою участю у процесах суцільної колективізації. При цьому окремим регіонам й етносам приділялася особлива увага.

Населення України, особливо сільське, в роки громадянської війни у своїй більшості виявилося противником комуністичної влади. Більшість українців підтримувала або прихильників УНР, або різного роду анархістів. Тепер їх значною мірою можна було знищити за допомогою голоду й колективізації. Так само особливу увагу приділили козакам Дону, Кубані й Терека, які у своїй більшості активно билися проти Червоної Армії в роки громадянської війни й становили єдину масову базу білих армій. Тепер їх збиралися зламати за допомогою голоду й значною мірою фізично знищити. А чисельність казахів у Північному Казахстані скоротили простим, але радикальним способом: насильно посадили кочівників-скотарів на землю. Вирощувати хліб і займатися городництвом казахи не вміли і, натурально, вимерли або втекли до Китаю. Це не було бюрократичною помилкою. Просто потрібно було звільнити родючі землі Північного Казахстану для російськомовних колоністів. Все це цілком можна назвати геноцидом. Хоча цього слова тоді не було.

Звичайно, ні українців, ні козаків, ні казахів Сталін повністю знищувати не збирався. Й окремі представники цих етносів брали участь у Голодоморі. Але ж називають геноцидом винищення вірмен у Туреччині в роки Першої світової війни, хоча турецька влада не ставила своїм завданням повне знищення вірмен, а багато вірмен стійко билися в рядах турецької армії, відбиваючи десант Антанти в Дарданеллах.

Читайте также: Сталінські міфи про «першу столицю» живуть і перемагають

А ось і результати Голодомору. Згідно з даними Всесоюзного перепису населення 1926 року в сільському населенні України 87,5% становили українці. У містах їх тоді було тільки 47,3%. А в сільській місцевості тоді проживав 81,5% населення республіки. Українці ж у всьому населенні Української РСР становили 80,07%. До 1939 року картина істотно змінилася. Згідно з даними перепису, українці тепер становили лише 85,7% сільського населення. Їх частка зменшилася на цілих 1,8%. Це доводить, що українці значно більше, ніж жителі сільської місцевості інших національностей, постраждали від колективізації та Голодомору, які змушували їх быльшою мірою, ніж представників інших національностей у сільській місцевості України, шукати порятунку в містах України або за межами республіки.
Частка міського населення в населенні України з 1926 до 1939 року зросла майже вдвічі -- з 18,5% до 36,2%. При цьому частка українців у міському населенні зросла до 60,2% -- на 12,9%. Проте набагато важливіше те, що їх частка у всьому населенні України 1939 року впала до 76,47%, тобто на 3,6 відсотка порівняно з 1926 роком. Отже, зростання кількості міського населення України в цей період відбувалося набагато більшою мірою за рахунок неукраїнського населення, зокрема й тих, хто приїхав з інших республік, ніж це відбувалося б в разі, якби в Україні був нормальний процес індустріалізації та урбанізації, без геноциду-голодомору. Не випадково ж чисельність українців в Україні у 1926-1939 роках зросла всього з 23 218 860 до 23 667 509 осіб, тобто на 1,9%, при тому, що населення України збільшилося з 28 994 980 до 30 946 218 осыб, тобто на 6,7%. За нормального розвитку частка українців серед міських і сільських жителів не різнилася б так різко, й набагато більше українців залишилися б у своїй республіці і просто залишилися б серед живих. І саме після Голодомору в Україні набирає сили процес русифікації, особливо східних та південних регіонів.

Однак Голодомор слугував знаряддям русифікації не тільки в Україні, а й у козачих районах Дону, Кубані й Терека. Саме тоді там значною мірою зникло корінне козацьке населення. Нинішні козаки, які так себе називають, в більшості не є нащадками тих, хто належав до козацького стану до 1917 року. Ну, а в Північному Казахстані тільки після голоду початку 1930-х років і викликаного цим дворазового зменшення чисельності казахського етносу почала складатися стійка російськомовна більшість.

Читайте также: Я вважаю за моветон звичку таврувати все, що не подобається, «совком» - Отар Довженко