Експерти з олов'яними очима говорять, що Революції гідності в Україні не було, посилаючись на те, що не відбулося істотних інституційних змін принципів життя суспільства. Знавці з обличчями відмінників перераховують всі недоліки влади, намагаються заміряти мізерні рейтинги політичних сил і окремих політиків, констатують відсутність довіри до владних інститутів.
Я не буду вступати в гарячу дискусію з ким би то не було. Одні й ті ж самі слова можуть нести в собі брехню і правду. Дивлячись, хто ці слова говорить.

Три роки Революції гідності - дата начебто не кругла, але для підведення підсумків цілком слушна. Цивільним кодексом України встановлена позовна давність тривалістю в три роки. Вважається, що цього терміну достатньо для звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів.

Читаю промову президента Порошенка до річниці Революції гідності і дуже сподіваюся, що він не допустить відвертого цинізму, розповідаючи про душі загиблих, які пролітають через його кабінет. Обійшлося.

Читайте также: Людей на протести виводить боротьба за справедливість, а не економічне становище - соціолог

З деяких пір його виступи передбачувані. Неважко вгадати головну емоцію, яка буде обрана і бездоганно зіграна цього разу. У людей, які пишуть, є жарт про те, що якщо у тебе криза жанру і ти втомився і виписався, то пиши про Путіна і «руку Кремля», про імперське стійло і підступи зовнішніх і внутрішніх ворогів.

Президент не журналіст і не публіцист, але він все ж звернувся до «рятівної» теми війни, зовнішньої агресії і кризи, які заважають зосередитися на питаннях добробуту. Треба розуміти, що він говорить про добробут українського народу, а не про благополуччя і достаток свого оточення, яке, судячи з е-декларацій, дуже далеко від занепаду. Бажання президента сховатися за танковою бронею можна зрозуміти. Вважається, що турбота про армію - найбільш успішний вид діяльності глави держави. Залишимо його в цій солодкій омані. Будемо вважати, що в окремій області у нас все може бути добре.

Я згадую випадок, який трапився 9-10 років тому. Кілька високопоставлених чиновників збиралися вболівати за збірну України з футболу. Поводилися чиновники начебто звичайно, але мені було ніяково від їхніх жартів на камеру, від їхньої зайвої крикливості, показної ейфорії і пафосу. Вони навіть гімн України співали так, як співають «Ой, мороз-мороз»...

Відстрочені реформи, втрата шансу на революційне оновлення, судорожне хапання за владу, довгі розставання з охендовськими, спроба вскочити на підніжку другого терміну (а навіщо?), вражаюча здатність пройти повз великого шансу...

Вибудувана вертикаль з картонними генпрокурорами, «найкращими банкірами», соратниками з декількох партій, партнерами по бізнесу виявилася малоефективною.

Читайте также: Чего добилось гражданское общество за 3 года после Майдана

Влада просить її не чіпати. Влада говорить про негайний апокаліпсис у разі дострокових виборів. Влада бачить навколо себе тільки ворогів і недоброзичливців. Влада починає боятися власного народу, у неї викликає страх навіть нечисленний несправжній Майдан, зібраний на швидку руку спритними пройдисвітами, які гостро відчувають передвиборчу кров.

Невміння критично дивитися на себе збоку, небажання розуміти, що йде війна, грають на боці супротивника, який робить усе, щоб Україна впала до його ніг перестиглим плодом і наразилася на долоню, що пахне нафтою і газом.

Пошук ворогів - лише спроба ухилитися від персональної відповідальності за три роки бездіяльності, бажання перекласти тягар на активну частину суспільства, яка не була допущена до управління державою.

Відгородитися від власного народу не вийде, бо має ж досвід попередників чомусь навчити. Звичайно, можна спробувати жити за високим парканом, а за щільною завісою випити на честь річниці склянку столітнього вина, любовно розглядаючи нагородний пістолет, але час інший. І саме дихання цього часу влада не відчула і не відповіла на запит суспільства.

Впізнавані образи старих акторів, схожих на втомлених лицарів, які беруть участь у безперервній боротьбі за власне благополуччя. Багаті прокурори, які розважають публіку звеселяючими газами. Слухняна бюрократія, набрана з міцних господарників з ганебним тавром антимайдану. Вищі посадові особи держави з повадками і лексиконом вуличної шпани. Кампанійщина з безвізовим режимом, яка схожа на поганий водевіль.

Читайте также: Если вам хочется увидеть настоящего лидера - смотрите в зеркало

Загроза «показати, як треба працювати», повисла в повітрі, як вертоліт з прем'єром над убитою трасою Одеса - Рені. Довіра втрачається як всередині країни, так і за її межами. Популісти в паралельному слаломі, обганяючи товаришів по цеху, заробляють бали на інертності та неповороткості влади.

А що далі? За почуттям ніяковості прийде почуття сорому, а це вже інша історія і вона вже була прожита іншим президентом.

Кажуть, що нічого на дзеркало нарікати, що влада є нашим відображенням. Дозволю собі не погодитися, друзі! У дзеркалі відбивається посмішка режиму Кучми, що виглядає з-за спини Порошенка, а в дзеркало пильно дивиться нація, дуже схожа на чоловіка середніх років з двокольоровою нашивкою на рукаві.

І що характерно, що хоч цей чоловік і вміє стріляти, але зможе вирішити питання без зайвого шуму, щоб привести свій відбиток у дзеркалі у відповідність.