«Нам треба дві години, і місто буде наше», - каже боєць, дивлячись на Докучаєвськ згори. «Чи не надто зухвало?» - думаю я собі.

Хоча, чому б і ні? Українці оточили Докуч з трьох боків. Позиції на териконах. Панівних висотах. Потенційно тридцята бригада може закрити котел. Дай команду - і «Докучнаш»! Але українці цього не роблять. Чекають. І я збагнув, чому так.

В місті роботи немає. «Молода республіка» зупинила доломітний комбінат. А ціни вище, ніж в сусідні Волновасі. На рибу, м'ясо - вдвічі. На ліки - втричі.

Читайте також: Как Хорватия победила: хорватский опыт реинтеграции оккупированных территорий

Шок.

«Вы честно скажите», - запитую старого докучаєвського водія на контрольному пункті, - «народ в Докуче хочет, чтобы Украина восстановилась, хотя бы по ценам?»

«Не только по ценам, я Вам скажу», - каже дід. - «Во всем! Девяносто процентов, наверное, хотят, чтобы Украина вернулась!»

Невже холодильник нарешті перемагає телевізор?

Читайте також: Письма из оккупированного Донбасса. Старики в «свободной ЛНР»