І це якраз наслідок тієї форми лідерства, яка охопила європейський світ – коли політики не приймають необхідних рішень, а перекладають їх на виборців, через референдуми. Вони не ведуть власні нації за собою у кризові моменти історії, а плентаються у хвості пелетону, бо не бачать горизонту...

Читайте також: Європа потребує лідерів: програємо через брак сили волі

Спочатку в Нідерландах безглуздий референдум по асоціації ЄС з Україною, коли некомпетентні в цьому питанні громадяни вирішили показати дулю навіть не власному урядові, а... євробюрократам із Брюсселю. Вийшло весело і винахідливо, але наслідок – параліч уряду Нідерландів у відповідній ситуації та новостворена проблема для всього ЄС і, особливо, України.

Зате прем'єр-міністр Рютте весь у білому – діє лише в рамках мандату, отриманого на референдумі, – тобто не діє взагалі. Чекає нових виборів, щоб не провалитися на них, але ж обов'язково провалиться!

Потім Камерон із його "Брекзитом". Хто його тягнув за язика щодо відставки? Його партія й він особисто виграли вибори, тож прем'єр-міністр не мав конче йти у відставку, якби сам не пообіцяв...

Читайте також: Про втому від сумління. Звернення до європейської громадськості

Тепер вже ось Ренці (прем'єр-міністр Італії, який оголосив про відставку по тому, як більшість виборців проголосувала проти конституційної реформи – UAInfo) наступає на "камеронові граблі". Це не демократія участі (participatory democracy), це втеча від відповідальності. Втеча від власного безсилля.