Уявімо такий фільм: на кораблі, який стоїть на якорі неподалік від континентальної Європи, спалахнув бунт. Спровокував його сам капітан, не порозумівшись із колегами. Як арбітра у внутрішній суперечці еліт він вирішив використати екіпаж корабля. Це колись пишне судно, яке впродовж століть було окрасою морів та океанів і над яким ніколи не заходило сонце, – Британія.

17 млн жителів Сполученого Королівства виступили проти капітана Кемерона, а 16 млн підтримали його. Ризикований номер у вигляді референдуму обернувся для прем'єр-міністра видовищною поразкою. Кемерон програв і вже оголосив про свою відставку. Глек розбився, Британія виявилася розділеною, як ніколи доти. Європа видається ображеною, а я і мільйони людей у світі сушать собі мізки, що те все означає.

Ен Еплбом у Washington Post написала: "У цій референдумній кампанії не йшлося про питання, які зазвичай найголовніші під час британських виборів. Політика ідентичності взяла гору над економікою; аргументи про "незалежність" і "суверенітет" затьмарили аргументи про вплив і значення Британії. Порадою інституцій, яким колись довіряли, знехтували. Обраних керівників відсунули вбік".

Консервативний коментатор Джордж Віл і собі на шпальтах тієї самої газети з оптимізмом наголосив: "Виборці віддали перевагу оптимізмові "Брекзиту". Через 60 років після свого приниження під час Суецької кризи Британія набула пружної ходи, впевнена, що процвітатиме, коли Брюссель уже не контролюватиме близько 60-70% дій її уряду. 1066 року Британію востаннє поневолило військо загарбників. 2016-го вона відбила спробу завоювання з боку номенклатури ЄС". Редактор варшавського журналу Krytyka Poli­ty­czna Славомир Сераковський у своєму песимістичному коментарі нагадав: "Найбільше виграли в цій ситуації не Велика Британія і навіть не прихильники "Брекзиту", а Росія і Путін. Наскільки ослаб ЄС, настільки зміцніла РФ. Сьогодні її значення круто зросло, а наша безпека круто зменшилася".

Хтось зауважив, що "Брекзит" став можливий тільки завдяки голосам старшого покоління, молодь висловилася за дальше перебування в Євросоюзі (64% у віковій групі 18-24 роки), а громадяни віком 65 і більше дали 58% голосів за вихід зі спільноти. Хтось інший зреагував на ці дані так: "Загальнонаціональна явка на референдумі становила 72,2%, але тільки 40% людей до 25-річного віку завдали собі клопоту голосувати! Може, наступного разу станеться щось важливе й молодь до 25 років витягне себе з ліжка й візьме участь!".

Іншими словами, більш або менш оригінальних діагнозів бунту підданих Її королівської Величності Єлизавети II не бракує. Основна маса тих, хто взяв участь у волевиявленні, відкинула Європейський Союз, висловившись за незалежність Сполученого Королівства, і вірить, що зможе повною мірою та зі смаком насолодитися своєю новоздобутою незалежністю. Цього разу без брюссельської номенклатури й нáдміру іммігрантів.

А що я скажу на це все? Зізнаюся, я вболівав за тих, хто прагнув, щоб горда Британія залишилася в ЄС, бо маю для цього свої причини, так само як і багато тих, хто голосував "за" чи "проти". Як громадянин Канади, а отже, і Британської Співдружності поділяю частину культурної спадщини, яка нас об'єднує. Тому бажаю Британії всього найкращого. Але я ще й громадянин Польщі, члена Європейського Союзу, держави, яка завдяки ЄС здійснила цивілізаційний стрибок у масштабі цілої епохи. Тому я і Євросоюзові зичу всього, що найліпше. А ось, мабуть, найважливіший, ба навіть егоїстичний аргумент за об'єднану Європу разом із Британією як вирішальною ланкою європейської спільноти. Моя донька Оля багато років живе в Англії, здобула там найкращу можливу освіту в Лондонській школі економіки й пише тепер докторську дисертацію в кузні еліт Гарвардського університету, випускниками якого є і головний прихильник дальшого перебування в ЄС Девід Кемерон, і його головний опонент Борис Джонсон.

Вбачаючи в забюрократизованому Євросоюзі загрозу своїй ідентичності, голосуючи проти неконтрольованої міграції, прихильники "Брекзиту" висловились і проти моєї доньки, не задумуючись над тим, що такі іммігранти, як вона, своїм талантом, тяжкою працею і відданістю збагачують Британію. Незважаючи на все, вірю, що Сполучене Королівство, Європейський Союз і моя рідна дочка переживуть це збурення, проте я не здатен пробачити політичним елітам, які піддають нас черговим та абсолютно непотрібним випробуванням, утягують у політичні проекти, в яких ми надто часто зведені до голосу "за" або "проти", немов наше життя можна було б звести до нульової єдиної системи цінностей.

Капітан Кемерон хоч-не-хоч посадив гордий британський корабель на мілину. Драматична остання сцена: одні тужать, дивлячись, як віддаляється Європа, другі з "Юніон Джеком" у руці виспівують патріотичний гімн "Прав, Британіє, морями...", потім з'являється напис "THE END".

Єжи ОНУХ, "Тиждень"