Ух! Вал підлих викриттів, ендемія звинувачень і компрометувальних записів перейшли всі мислимі рубіжі, досягли і дістали Захід. Провалюється не лише дно. Завалюється небо влади, валяться небожителі. Слабне, зсередини, країна.

Нам вже не достатньо апелювати до розсудливості громадян. Розсудливість кожного спрацьовує лише тоді, коли є політика, яка здатна вийти на міцний ґрунт чесності. Це непохитна воля громадянського Майдану.

Читайте також: Чому без Революції гідності все було би значно гірше

У грі незмінних політичних небожителей завершуються "життя", накопичені ними ще до Майдану, додані Майданом та нами після. Шантаж викриттями забирає в них і в нас останні "життя", викриваючи наочно незмінну сув'язь керування країною й одночасного маніпулювання нею заради власного збагачення. Заради відчуття влади й великих благ, інколи у складній суміші з нездоровим, егоїстичним чуттям патріотизму. Аж до сліз і популістського галасу на екрані.

Який чинний політик чи політична сила здатні знайти в собі останню краплину здорового глузду та здорового патріотизму, щоб нарешті використати своє останнє "життя" задля всіх? Забути вірних "смотрящих" слуг. Припинити використовувати каральну владу для дрібної помсти. Проводити відкриту, публічну політику так само всередині країни, як і назовні. Використати ще наявну владу для радикального очищення всіх гілок влади. Для нормального патріотизму.

Читайте також: Чи важлива репутація в українській політиці

Використати своє останнє політичне "життя" для того, щоб з цілеспрямованою рішучістю перебрати чи переобрати владу, не припускаючи загального перезбудження в умовах незавершеної війни та не перериваючи реформ.

Хто герой чи герої?