Нині на Поштовій площі, біля нижньої станції фунікулеру, виросли багатоповерхові готелі. Раніше, усе було по-іншому. Початковий відрізок нинішньої вулиці Петра Сагайдачного, в дореволюційні часи, був частиною Олександрівської вулиці (яка тягнулась від Маріїнського парку до Контрактоваї площі). Простір до кута Боричевого узвозу колись був розділений на декілька приватних садиб з номерами від 57 до 71. Ці ділянки були щільно забудовані. Усі будиночки були 2-х, 3-х поверховими. Будувати більш високі садиби не ризикували, беручи до уваги, рельєф місцевості.

Проекти будівель в цьому кварталі належали видатним київським архітекторам - Володимиру Ніколаєву, Адольфу Геккеру, Віктору Прохорову, Миколі Казанському. Проживали в цих будиночках також відомі постаті, зокрема будинок № 63 належав священику і художнику Іосифу Желтоножському - настоятелю розташованої навпроти церкви Різдва Христова, який відспівував у Києві Тараса Шевченка в 1861 році.

Читайте также: К развернувшейся дискуссии об уродливом строительстве в Украине. Причин несколько

Старовинна забудова зберігалась до 70-х років ХХ сторіччя, а потім її знесли - у зв`язку з прокладенням метро і будівництво станції «Поштова площа». Було прийнято рішення про збереження будиночку архітектора Миколи Казанського, яки він побудував особисто для себе.

В ніч з 29 на 30 грудня 2010 року будинок архітектора Казанського, побудований в 1909 році було знесено. Будинок пережив революцію, Другу Світову війну, навіть на початку 70-х, у чиновників не піднялась на нього рука. Ось таке сумне закінчення історії Поштової площі...