Хвиля радикалізації, яка накриває Європу, неминуче докотиться і до України. Але у нас наслідки будуть зовсім іншими. Таку думку у блозі на сайті "Новое время" висловив  народний депутат Мустафа Найєм:

У мене суперечливе ставлення до того, що зараз відбувається в Європі. Але час подивитися правді в очі та прийняти простий очевидний факт: ті, з ким ми вели переговори і на кого орієнтувалися в ЄС протягом всієї нашої незалежної історії, стали у своїх країнах меншістю.

Політики меншості можуть бути однодумцями, соратниками, друзями, але коли йдеться про міжнародні відносини, працювати і співпрацювати доводиться з тими, хто формально представляє більшість. Подобається нам це чи ні, а більшість в Європі хитнулася в бік радикалів, правих сил, які мають сентименти до Росії та її методів або нею оплачуються.

Зважаючи на те, що в нас у тренді все ще протилежні настрої, постає питання: чи можемо ми говорити тепер про євроінтеграцію і що маємо на увазі? Чи залишилася Європа тією само, що й три роки тому? Адже одна справа, коли ми ведемо переговори з Ангелою Меркель, і зовсім інша, якщо перед нами Марін Ле Пен. Дві різні реальності однієї Європи.

Читайте також: Голландский премьер на саммите ЕС потребует наложить ограничения на Украину - Reuters

Очевидно, що у багатьох в Україні зараз змінюється ставлення до ЄС. Так само, як і змінюється ставлення ЄС до нас.

Хоча якщо говорити, наприклад, про безвізовий режим, переконаний, що ми його заслужили і зробили для цього чимало. Я не працюю в Міністерстві закордонних справ, але список вимог, який висувався в обмін на безвіз, вивчав. Так, є величезна провина нашого політичного класу в тому, що ми не все робили швидко і вчасно. Але зрештою виконали свої зобов'язання.

Тому позиція ЄС зараз видається нещирою. За такою ж логікою ми могли б сказати: "Ви знаєте, борги, зроблені ще під час Януковича, з яким ви домовлялися і команда якого ховала свої активи у Відні та Лондоні, обслуговувати ми не будемо". Ба ні, ми визнаємо цей борг і платимо, оскільки набуває чинності логіка наступності.

От і ЄС має виконати свої партнерські зобов'язання. Я не дуже розумію, чому Україна розплачується за біженців у Сирії, за всієї поваги до сирійців. Чому ми маємо платити за наплив емігрантів якимись умовностями безвізового режиму? Переписувати перелік вимог на ходу - це принаймні нечесно. Точно так само, як говорити про нас з Росією без нас.

Адже несправедливість ще й у тому, що Україна, де сталося найбільше вимушене переміщення населення з часів Другої світової війни, намагається впоратися із цією проблемою самотужки. Українські переселенці не стали європейською проблемою - ніякої лавини через кордони з Польщею, Румунією, Словаччиною та Угорщиною за час війни немає і не було.

Читайте також: The Washington Post: Керри предупреждает об угрожающих последствиях "авторитарного популизма"

І це лише одна з причин, чому я розмовляв би з ЄС жорсткіше. Хоча, найімовірніше, ця порада стосуватиметься вже наступної ротації влади, оскільки зараз більшість процесів між Європою та Україною мають емоційний характер, а не прагматичний.

Утім, політики наступної ітерації теж говоритимуть з нами жорсткіше. Вони не дозволять нашим президенту, уряду та правоохоронним органам те, що зараз відбувається,- відверте і відкрите зневажання питань прозорості, боротьби з корупцією та зрощення бізнесу з політикою. І нам слід до цього адаптуватися.

Водночас потрібно розуміти, що хвиля радикалізації, яка накриває Європу, неминуче докотиться і до України. Але у нас вона потягне за собою зовсім інші наслідки.

Зараз я однаково побоювався б і лівих популістів, і праворадикальних сил. Умовних правих комуністів а-ля Петро Симоненко, які агітують за тотальну націоналізацію, перевагу нації, заборону іммігрантів тощо. Використовуючи правильні гасла самостійності, вони візьмуться продавати те саме гасло "повернемо країну народу", але з правим душком і приправлене дулами автоматів.

Нас має насторожувати той факт, що всі праві в Європі так чи інакше пов'язані з Кремлем, про що, до речі, написано у багатьох книгах і розслідуваннях, наприклад, у матеріалах французького журналіста Рафаеля Глюксмана.

Час усвідомити, що такого роду настрої розколюють країну, поглиблюючи прірву між, м'яко кажучи, емоційним електоратом з різними поглядами на минуле і майбутнє. І навіть якщо такі течії не оплачуються Кремлем, вони йому однозначно вигідні. Те, як ми через це пройдемо, і стане нашим випробуванням найближчими роками.