Ми всі усвідомлюємо, що нам досі так і не вдалося створити успішне суспільство. Але чи хочемо ми стати успішними? Ви думаєте це абсурдне питання? Мені здається, що ні. Одна річ мріяти про успіхи, а інша - робити реальні кроки до їх здійснення. Чи не здається вам, що у нас дуже не люблять успішних людей? Це стосується усіх сфер нашого життя та діяльності. Щойно хтось починає виробляти або створювати щось привабливе і якісне, відразу ж виникає дуже потужне поле опору. Так як він посмів! Адже у нас неможливо робити щось реальне! Хіба у нас можна займатися творчістю, хіба в нашій країні можна бути успішним модельєром чи художником, хорошим науковцем або лікарем? І люди, які намагаються щось створювати, відчувають на собі сильний тиск. Вони усвідомлюють, що порушили якийсь негласний суспільну угоду, якісь написані норми пристойності.

Уявімо кілька ситуацій. Ви сформулювали неординарну ідею або написали якісне наукове дослідження. Чи буде ваше співтовариство їх просувати? Наприклад, чи буде висунуто ваше дослідження на якусь престижну міжнародну премію? Швидше за все, буде зроблено все можливе щоб вам перешкодити. І тому наші художники самі везуть на Захід свої картини, режисери змушені самі просувати свої фільми, науковці мають шукати особисті канали виходу на «західний ринок». І роблячи все це вони одночасно мають долати безліч перешкод, які їм створюють у творчому та науковому середовищі.

Читайте также: Зачем правительство ищет выходцев из Украины по всему миру? Чтобы попозировать на фоне этих людей!

Як назвати цей дивовижний феномен? Нещодавно ми обговорювали цю особливість нашої ментальності зі студентами-бакалаврами філософського факультету. Спочатку я розповів їм, що є психологічний стан, який називається синдромом заручника. Це коли жертви терористів, через певний проміжок часу починають відчувати з ними спільний зв'язок, відчувати якусь прихильність. А як назвати синдром, при якому люди пов'язані між собою міцними узами неуспіху та невіри у свої власні сили? І ці настрої стають навіть джерелом агресії та ненависті.

Одна зі студенток відповіла мені: це можна назвати «синдромом краба». Кожен краб потрапляючи у відро може швидко й самостійно з нього вибратися. Це науковий факт. Але якщо у відрі опиняється кілька крабів, то вибратися з нього вони вже не можуть. Чому? Тому що їх співтовариші будуть щосили чіплятися за втікача, не даючи йому пройти його шлях до свободи. Так ось, наше суспільство страждає цим дивним для наших широт синдромом краба. Звичайно, є корупція, є незжитий досвід тоталітарного минулого, є безліч зовнішніх чинників. Але синдром краба - це одна із причин, що роблять нас неуспішними протягом останніх 350 років. У нас багато прислів'їв та приказок, які чудово ілюструють цей синдром. Думаю, ви легко відразу згадаєте кілька з них.

Читайте также: В Украине чувствуется свобода, люди ощущают себя нацией, - впечатление белоруса

Але я хочу повернутися до нашого споконвічного питання. Чи справді ми хочемо стати успішним суспільством? Якщо так, то нам потрібно вилікуватися від цього «заморського» синдрому і якомога швидше.