Побільшала хвиля різких думок та дискусій з приводу надання Україні безвізового режиму.

І принижують нас, і всі беки, хто обіцяв раніше, і якщо такі й такі умови - то не дуже й треба, і кому він треба, якщо грошей нема, і куди там їхать, коли й так тут проблем вистачає, і які вони безсовісні, ті 'занепокоєні', що так тягнуть.

Словом, як завжди, українцям є про що поговорити і про що пересваритися між собою. Як, власне, і будь-якому іншому суспільству. Добре, що хоч сваримося, а не б'ємося.

Але як це - не дуже й треба той безвізовий режим?

Цей наш комплекс страху перед невідомим, комплекс жертви, вічний комуністичний пошук "свого" ворога і егоїзм старшого покоління.

Старшого - не в сенсі старих людей, а саме середнього віку.

Я щось не чула, щоб юні та молоді так говорили.

А це - в першу чергу треба для них, для, пардон за пафос, для нормального майбутнього розвитку країни.

Молодь, навіть зараз, не маючи особливо грошей, збирає цілий рік кошти і раз на рік їде в якусь європейську країну. Бо молодим цікаво, вони так хочуть дивитися і дивляться на світ і це ж природній стан людини - побачити інші землі, іншу культуру, інших людей.

І безвізовий режим не лише полегшить цей природній обмін культурами, побутовими нюансами, він розчинятиме поступово комплекс меншовартості, який так проявляється у наших людей у спілкуванні з іноземцями.

Читайте також: Євроінтеграція як напрям розвитку є безальтернативною для України - дипломат

Їздять і хочуть їздити не лише молоді, а й пенсіонери. У мене є кілька друзів, які займаються туристичним бізнесом. І я від них знаю про такі подорожі, коли старші люди два рази на рік їздять автобусом на екскурсії Європою. Чи в Чехію, чи в Угорщину, чи деінде.

Вибирають, видивляються акції, допомагають їм діти, чи там вони мають якісь заощадження - не важливо. Важливо, що їм це потрібно й цікаво.

Я вже не кажу про відрядження, шопінги, відпочинки середнього активно працюючого покоління. Коли на отримання візи витрачається іноді купа нервів і часу.

Ці переваги й так усі добре знають.

Але також цей крок робить нас ближчими до укріплення держави, до товариства нормальних цінностей, хоч і там є багато проблем - але в якій сім'ї їх немає? - і також чим ближчий цей наш крок на захід, тим міцніша гарантія, що нас вже не затягне назад болотна прірва на сході.

Тому дутися на когось, ображатися, казати - та не дуже й треба, навіть якщо й справді щось не так, як уявлялося, збиватися на манівці, ставити свої комплекси вище потреб молодого покоління не варто.

Чекати завжди важко, терпіння також іноді уривається, винні завжди знайдуться, але це, як на мене, той випадок, коли відступати не треба.