Про успішність реформування правоохоронних органів  чи то навпаки - поразку, говорять відразу після чергового трагічного випадку, як ви помітили. Такі, на жаль, трапляються і несуть за собою питання відставки, просування реформ, професійності правоохоронців та багато інших. Про них і не тільки в ексклюзивному інтерв'ю UAINFO говорили з членом Експертної Групи «Поліція під контролем» Борисом Малишевим.  

Пане Борисе, на тлі останніх подій, до яких повернемося пізніше, у суспільстві активніше заговорили про сумніви щодо успішності проведення реформи правоохоронних органів та професійності її представників. Як вважаєте, є причина для цього?

Коли говоримо про професійність, потрібно розмежовувати рівень керівників різних щаблів і рівень виконавців. Нині склалася ситуація, коли суспільство вимагає докорінних змін у діяльності правоохоронної системи. А це неможливо без очищення кадрового складу органів правопорядку. Проте держава з різних причин не здатна наразі організувати швидкий, якісний масовий набір для заміни тих, кого звільняють.

З точки зору кадрового аспекту існує два підходи до реформування органів правопорядку. Перший полягає у роботі  з тим самим складом працівників, але дещо оновленим за допомогою атестування та з заміненими керівниками. Цей підхід зазвичай не дуже подобається суспільству, бо виникають запитання: чим відрізняється міліція від поліції, якщо в її складі залишається більшість старих кадрів, довіра населення до яких близько 2 років тому була на рівні 10-15%.

Другий підхід  полягає у формуванні абсолютно нового органу. Як приклад - патрульна поліція, склад якої формували на конкурсних засадах з максимально широкої кількості кандидатів, або Національне антикорупційне бюро, або Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Якщо вести мову про ідею «перезаснування» таким самим чином кримінальної поліції в структурі Національної поліції, то за короткий проміжок часу набрати 20 тисяч слідчих у жодній країні є нереальною справою. Яким би професійним та доброчесним не був юрист чи адвокат, що прийде на посаду слідчого, які б стимули не пропонувала  держава, все одно їм доведеться певний час прилаштовуватися до нової роботи. А в умовах стрімкого зростання злочинності, війни на Сході, величезного обігу нелегальної зброї  тощо, поки слідчий увійде в курс справи, мине близько року. За цей проміжок часу може статися колосальний сплеск злочинності. І справа  буде не у непрофесійності набраних нових кадрів, а в необхідності часу для їхньої адаптації.

Реформа Національної поліції йде шляхом часткового очищення своїх лав від недобросовісних та непрофесійних кадрів і частково заміну їх на нових, на залучення людей, які ніколи не мали досвіду роботи в правоохоронних органах. Проте, на жаль,  цей процес нині схожий на імітацію реформи, ніж на неї саму.

Що маєте на увазі під поняттям «імітація реформи»? Поясніть, будь ласка.

Найяскравіший приклад - результати атестування поліцейських, мета якого полягала у відсіюванні непрофесійних колишніх міліціонерів, а також тих, стиль життя яких не відповідав їхнім доходам як працівникам міліції. У результаті отримали 7,7% тих, хто не пройшов атестацію. Фактично можемо стверджувати, що 92% поліцейських атестаційними комісіями визнані такими, що можуть продовжувати працювати. Виникає питання - для чого треба було оголошувати реформу, кадрове очищення, якщо виявляється, що 92% колишніх міліціонерів можуть спокійно продовжувати службу в поліцейській формі?

Це питання до процедури атестування, яка виявилася неефективною. Адже і суспільні очікування, і експертні оцінки зводяться до того, що як мінімум до половини керівного складу Національної поліції є претензії та фактично маємо підстави для їхнього звільнення. Як і до 25% рядового складу. Натомість у результаті атестування отримали лише 7,7% «відсіяних».

У чому причина таких результатів? Існуюча непорушна система, на яку часто списують провали реформ, не дає укорінитися новому?

Якісь реформаторські хвилі та настрої керівників Національної поліції, Генеральної прокуратури швидко розбираються об неприступні скелі реалій, в яких працюють правоохоронні органи, і об намагання задовольнити внутрішньо суперечливі вимоги, які ставить суспільство до діяльності цих органів. Так, висуваються одночасно вимога тотального звільнення правоохоронців, але при цьому висувається вимога негайного суттєвого підвищення рівня боротьби зі злочинністю. Висувається вимога до підвищення професійного рівня поліцейських, але при цьому у багатьох верств населення викликає невдоволення сама ідея значного підвищення заробітної плати поліцейським. Отже, дуже часто ми бачимо протилежні та взаємовиключні настрої, які однакого популярні серед населення.

Перші результати атестування поліцейських по місту Київ були вельми оптимістичними. Але чим далі процедура атестування рухалася по регіонах, тим усе менше складав відсоток поліцейських, хто не пройшов це випробування на доброчесність. Коли після атестації в Києві почалися звільнення, поліцейські в регіонах просто перестали працювати. Вони почали своєрідний саботаж. Така пасивність поліцейських на місцях спричинила ще більшу активізацію злочинності, що вельми налякало керівництво Національної поліції. Відповідно, почали «вирівнювати» показники атестування, щоб «не дратувати» десятки тисяч своїх співробітників.

Держава якось має зацікавлювати як кандидатів на посаду поліцейського, так і вже нових працюючих. Це можна зробити шляхом забезпечення достойних заробітної плати і умов праці. Є випадки, коли слідчі вимушені за свої кошти купувати папір, заправляти службові автомобілі,тощо. Якщо так буде продовжуватися і далі, буде дуже складно залучити до лав поліції добросовісних , професійних і не корупційних фахівців. А це означає, що будуть залишатися ті, до кого рівень довіри у населення скотився за останні роки до мінімальних показників.  А все тому, що держава не створює достойні умови праці через брак коштів та відсутність бажання то робити.

А ще, у реформі поліції бракує, використаю таке заїжджене словосполучення, наявності щирої та твердої політичної волі на здійснення кардинальних перетворень для задоволення потреб суспільства. Така воля на здійснення реформ маю бути присутня обов'язково. Треба не просто проголошувати красиві лозунги, розробляти концепції реформ  і робити красиві презентації на рпес-конференціях, а показувати конкретний результат. Інакше ця наявна потужна бюрократична система правоохоронних органів, яка формувалася десятиріччями, легко  поглинатиме  всі реформаторські потуги.

Вважаєте, реформаторські прагнення екс-очільниці Нацполіції Хатії Деканоїдзе теж ця бюрократія поглинула? Вона говорила про такі ж пріоритети, які зазначили ви.

Говорити - це одне, проте Хатія Деканоїдзе запустила гарні хвилі змін, але з часом  розуміла, що реалізувати задумане буде достатньо складно без політичної підтримки Міністерства внутрішніх справ, Адміністрації Президента України, які начебто її обіцяли. Проте в реаліях, із усіх чисельних анонсованих Деканоїдзе новацій у реформі поліції, окрім створення служби патрульних по всій країні поліції, не можемо похвалитися жодним вагомим досягненням, починаючи ще з 2014 року. Все інше - або зупинилося на рівні ідей, або було дискредитовано у самому процесі втілення і результат виявився нульовим.

Вважаєте, що патрульна поліція - це максимально успішно реалізований проект в рамках реформи всієї поліції?

Так, адже повністю на нових засадах у всій Національній поліції працює тільки патрульний підрозділ. У той же час найголовніше для суспільства - кримінальна поліція, яка має займатися  розслідуванням злочинів і складається з десятків тисяч слідчих та оперативних співробітників, зупинилася у своєму реформуванні ще на першому досить невдалому кроці - атестуванні.

Хоча б якісь зрушення є у цьому напрямку?

Мінімальні. І до них Деканоїдзе навіть у своїх презентаціях не дійшла. У неї не було чіткого бачення, що саме слід зробити в аспекті реформи кримінальної поліції. Одна із озвучених нею  ідей - створення інституту детективів, тобто об'єднати слідчих і оперативників. Але ця ідея давно обговорюється і саме по собі «перейменування» слідчих і оперативних співробітників у детективів є недостатнім. Детективи мають працювати на принципово нових ціннісних та професійних засадах, які слід ще розробити і потім чітко запровадити.

Якщо говоримо про поліцію та оцінку її роботи, то чи вивчали ви настрої населення? Що скажете про рівень довіри?

Населення часто плутає поліцію в цілому та патрульну поліцію. Якщо їх чітко розрізняти, то рівень довіри до патрульної поліції значно вищий, ніж до всієї іншої поліції, яка залишається з усіма її вадами. Проте це не значить, що немає ніяких кроків зрушення. Вони є, але досить незначні, тому рівень довіри до поліції в цілому на тлі росту злочинності є досить низьким.

Нарікання на реформу поліції, пов'язуючи її зі зростанням  злочинності - це гасла противників реформи Нацполіції. Насправді злочинність зросла передусім через економічну кризу, конфлікт на Донбасі, величезний обіг нелегальної зброї. Україна з початку 90-х не перебувала в такій криміногенній ситуації, як вийшло зараз.

 І лише частково через те, що процеси реформування дещо розбалансували поліцейську систему. Але якщо суспільство хоче мати нову поліцію, а не перевдягнуту міліцію, воно має змиритися з тим, що процес реформування буде достатньо болісним і внаслідок цього може певною мірою постраждати рівень охорони правопорядку.

Якість роботи поліції оцінює тільки населення ?

У законі про Національну поліцію є хороша норма про те, що якість та ефективність роботи територіальних органів поліції, центрального апарату поліції має оцінюватися суспільством, територіальними громадами. Оцінювання проводиться за різними критеріями за допомогою соціологічного опитування. Але порядок цього опитування Кабмін досі не затвердив. Це вам приклад того, як рухається реформа: у законі закріплені прогресивні норми, але підзаконного акту немає і вказані норми не діють. Тому наразі якість роботи оцінюється як в радянські часи - показниками. Кожен поліцейський чи слідчий має розкрити n-нну кількість злочинів. Тому часто з боку поліції спостерігаємо імітацію діяльності. Якісні показники практично не враховуються, бо таким може бути тільки один - довіра населення. Певною мірою така система оцінювання навіть заважає поліцейським, бо треба постійно відповідати якимось штучним показникам, які «спускаються» до них їхнім керівництвом.

У порядку денному Верховної  Ради часто з'являються законопроекти щодо внесення змін до закону «Про Національну поліцію України», інших. Це можна вважати рухом реформ?

Ситуація така, як буває часто: замість того, щоб проводити реформаторські заходи і кроки, керівниками правоохоронних відомств натомість знаходяться якісь приводи для зміни в черговий раз певного закону. Вони запевняють, що без цих змін не може бути ніяких реформ. Але реформи не можуть полягати в зміні закону. Зміна закону це база для реформи, а закон - певні правила поведінки, які потрібно втілювати в реалії. Постійні намагання в черговий раз змінити закон не завжди виправдані та часто є просто інформаційним приводом для відволікання уваги суспільства від відсутності реалізації реформ на практиці. Дуже часто такі законодавчі зміни є штучними і відображають бюрократичні інтереси, а не інтереси суспільства та прав людини, і без них можна було б цілком спокійно здійснювати реформу. Ми увесь час знаходимося у безкінечному колі внесення змін до законів про внесення змін. Це не сприяє ані нормальній роботі правоохоронних органів, ані їхньому реформуванню.

Повернемося до питання, яке згадали на початку розмови, - трагічні події в Княжичах. Ви досить жорстко відреагували на ситуацію, зауваживши, що маєте багато запитань до Національної поліції. Яких саме?

Остання озвучена правоохоронцями офіційна версія розслідування подій не дає відповідь на головне питання - чому так трапилося, що два підрозділи Нацполіції почали стріляти один в одного на ураження під час певної спецоперації? Причому потім, як виявилося, грабіжників було затримано в іншому місті через декілька годин після перестрілки.

Окрім того офіційна версія пропонує суспільству фактично забути про ці трагічні події, адже посилено стверджується, що того поліцейського, який вбив інших, також вбито під час перестрілки. Виходить, що немає в кого спитати про справжні причини і обставини тих подій. Поліція підводить до того, що це був трагічний випадок, збіг обставин. Щоправда, чітко ніхто не називає ці обставини і не пояснює причину їхньої появи в межах проведення спецоперації. На цей час правдивість та обґрунтованість офіційної версії трагедії в Княжичах виглядає доволі сумнівною.

Будемо чекати, що скаже Генеральна прокуратура, яка розслідує ці події. Сподіваюся, вона хоча б частково може пролити світло на ситуацію. Хоча не виключаю, що будуть захищені відомчі інтереси і нам запропонують просто дещо  удосконалену офіційну версію, в якій також буде незначна частка істини.

Хто ж має нести відповідальність за те, що сталося?

Якщо говорити абстрактно і дотримуватися офіційної версії, то, звичайно, в цій ситуації ми не можемо казати про політичну відповідальність міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та навіть виконуючого обов'язки голови Національної поліції Вадима Трояна. Наскільки ці події не були б трагічними, вони не можуть напряму бути підставою для політичних відставок Трояна та Авакова. Ці особи безпосередньо не опікувалися організацією та забезпеченням спецоперації в Княжичах. Відповідальність мають понести особи, які безпосередньо займалися плануванням і затвердженням цієї операції, тобто - керівники відділів, департаментів у складі кримінальної поліції. І тут мова вже повинна йти не про політичну відповідальність, а про дисциплінарну та навіть кримінальну.

Натомість спостерігаємо шквал незадоволення роботою міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Навіть звучать переконання, що після його звільнення МВС запрацює краще. Як гадаєте?

Головна ідея нового закону про Національну поліцію була в тому, щоб зробити цей орган аполітичним - максимально незалежним від політиків та міністерства. Малося на увазі, що коли політики будуть йти у відставку, а керівник Нацполіції продовжуватиме працювати як професіонал, котрий не виконує політичні замовлення і не входить до складу жодної політичної команди.

Але в нашій країні не все так просто. Було б дивно, аби закон надавав повну автономію і незалежність керівнику Нацполіції від політиків. Згадайте, основною причиною своєї відставки Деканоїдзе назвала саме політичне втручання в діяльність Нацполіції. Не знаю, що вона мала на увазі, але один політик може це робити на цілком законних підставах - міністр внутрішніх справ. Згідно з законом про Нацполіцію без погодження з міністром внутрішніх справ керівник Нацполіції не може призначити та звільнити своїх заступників, керівників та заступників територіальних органів, затвердити кошторис і навіть структуру центрального апарату Нацполіції. Тобто якою б професійною і наповненою реформаторських ідей не була людина на посаді керівника Нацполіції, вона зіткнеться з тим, що в кадрових і фінансових питаннях буде майже повністю зв'язана з волею міністра МВС. До того ж, у законі немає норми про обов'язковий конкурс на посаду голови Нацполіції. Тобто міністр внутрішніх справ на свій розсуд може визначити кандидатуру на посаду голови Нацполіції, що, звісно, зовсім не сприяє політичній незалежності діяльності поліції в цілому.

Виходить, що маємо своєрідну імперію Авакова..

Так. На словах у нас поліція відокремлена від політики, а насправді - усе тільки формально. МВС зберігає значні важелі впливу на Нацполіцію. Ці норми закону мають бути змінені, але питання, чи захоче український політикум мати незалежного керівника української поліції? Зважаючи на всі тенденції, ще жодна влада в Україні не наважилася на такий крок. Вона завжди залишає хоча б якийсь контроль над правоохоронними органами, аби ті не почали розслідувати справи проти владного олімпу.

Говорите, що в законі не передбачений конкурс на заміщення посади голови Нацполіції. Але ж Аваков його анонсував!

Цей конкурс буде мати консультативний характер. Фактично міністр за власною ініціативою оголосив конкурс, де комісія, яку складають представники іноземних структур, правозахисників, тощо, будуть пропонувати міністру кілька кандидатур. Чіткий порядок конкурсу буде визначений дещо пізніше. У питанні конкурсу міністр МВС пішов назустріч вимогам і очікуванням суспільства. До такого кроку певною мірою його спонукала заява Деканоїдзе про необхідність проведення конкурсу. Та і події в Княжичах показують, що в поліції є певні проблеми на рівні керівного складу.

Цей конкурс анонсований для того, щоб кандидатура на посаду голови Нацполіції мала більшу легітимність і вважалася не підконтрольною Авакову, а такою, що обрана прозоро. Хоча, як я говорив вище, в законі є достатньо норм, які дозволяють міністру МВС контролювати будь-якого керівника Нацполіції, причому на цілком законних підставах.

То конкурс -  це лише формальність?

Будемо бачити по учасниках,результатах, умовах цього конкурсу. Все буде залежати від того, як цей конкурс буде відбуватися і на якій кандидатурі зупиниться комісія.

Які шанси того, що нині виконуючий обов'язки голови Національної поліції Вадим Троян стане її очільником?

Мені складно це оцінювати, бо він сам чітко не повідомив, чи буде брати участь у конкурсі. Відповідає: «може бути». Але ця трагедія в Княжичах зменшила його шанси. Хоча, як я сказав, на нього складно покласти пряму провину за те, що відбулося, проте безумовно в результаті цієї надзвичайної події він зазнав значних репутаційних втрат.

Народний депутат Мустафа Найем висловив бажання позмагатися за посаду очільника Нацполіції, якщо буде підходити вказаним критеріям...

Схоже, що не підходить. Адже міністр у цьому випадку пішов трішки далі, ніж встановлює закон. Вимоги до кандидатів - про вищу юридичну освіту та наявність стажу в галузі права почнуть діяти з 1 січня 2017 року. Тобто теоретично можна було б запустити цей конкурс значно раніше і завершити його ще до нового року, тим самим розширити коло учасників. Але Аваков вирішив перенести це на січень - лютий 2017 року, таким чином відсіявши кандидатів, які не мають вищої юридичної освіти і стажу роботи юристом. Добре це чи погано? Мені складно сказати. Але напевно, в сучасних умовах реформування поліції потрібен не стільки юрист на чолі поліції, як реформатор, менеджер, людина, яка може зробити ці реформаторські зміни невідворотніми та кардинальними, який може успішно долати опір бюрократії. Означені вимоги до учасників конкурсу непогані, але істотним чином звужують коло потенційних учасників.

А чи доцільно залучати політиків на керівні посади в правоохоронних органах?

Політики бувають різні. І в усьому світі діє загальний стандарт, який передбачає, що правоохоронні органи мають бути відокремлені від політичного життя не тільки на словах, а й на ділі, вони мають здійснювати неупереджено свою  функцію як щодо представників опозиції, так і до пануючої еліти. У будь-якому разі вплив політиків на правоохоронні органи - це найбільша проблема правоохоронної системи України протягом 25 років. Вона полягає не тільки в політично заангажованих призначеннях на керівні посади у правоохоронні органи, а й у деформації менталітету правоохоронців, що полягає в їхній готовності виконувати політичні замовлення, бути несамостійними. Крім того важливим є також відсутність покарання за виконання відверто політичних переслідувань або за політично обумовлену вибірковість під час боротьби зі злочинністю.

Якщо влада України відмовиться від політичного тиску і контролю над правоохоронними органами, дозволить їм працювати так, як вказує закон, це буде означати, що Україна стала європейською країною.

Скільки на це треба часу?

Мені складно сказати. Це залежить від еліти, якісного складу Верховної Ради, Кабміну тощо.

Складається враження, що правоохоронна система разом зі своїми новими інституціями це  велике господарство, де не вистачає толкової господині.

Господинею в цьому випадку є суспільство. І реальна його можливість  вплинути на ситуацію - це обирати відповідальних, професійних і чесних політиків у Верховну Раду та на посаду Президента. Друге, що може зробити суспільство - брати участь у різноманітних громадських ініціативах, об'єднаннях, які б в межах закону контролювали правоохоронні органи, змушували бути їх підзвітними суспільству та прозорими у своїх діяльності. І третє - суспільство має делегувати своїх найкращих представників для роботи в правоохоронних органах, а держава - заохочувати їх належними умовами праці.

Читайте також: Альона БАБАК: "Закон має бути таким, аби людина мала чітку інструкцію щодо застосування свого права"