Чергова, 12 за рахунком, прес-конференція президента Росії Володимира Путіна не принесла нічого нового. Як за формою, так і за змістом.

Все було як завжди. В економіці суцільні досягнення. Зростання скрізь і в усьому. Іпортозаміщення дає прекрасні плоди, врожаї збираються відмінні, в Криму взагалі все добре навіть у порівнянні з іншими регіонами. Ось тільки ВВП уперто не зростає. Навпаки - знижується. Не настільки суттєво, як минулого року, але все ж. Пояснення цьому феномену «начальник государства российского» не надав. Залишається здогадуватися, як узагалі відбувається за умови загального зростання таке падіння.

Друга частина конференції стосувалася внутрішніх російських проблем. Від пенсійного забезпечення до установи спеціального представника із захисту прав тварин.

У третій порушені питання міжнародних подій. І тут прозвучали деякі нюанси.

Щодо нового керівництва США Путін намагався висловлюватися дуже обережно. Наскільки міг і наскільки вдавалося. Складним для нього виявилося питання про нову гонку озброєнь.

Відповідаючи кореспонденту BBC News Стівену Розенбергу, Путін був змушений визнати, що вона Росії не по кишені. «Ми ніколи не підемо на те, щоб, втягнувшись до гонки озброєнь, витрачати такі ресурси, що нам не по кишені. Я, відповідаючи спочатку на деякі питання, які тут прозвучали, вже сказав: у нас 2011 року витрати на оборону були 2,7 відсотка, цього року - 4,7, але вже наступного будуть 3,3, а 2019-го - 2,8. І так ми будемо цю планку зберігати, тому що ми вже зробили необхідні речі для того, щоб вийти на тренд модернізації, яка повинна призвести до того, що у нас до 2021 року буде 70 відсотків новітніх і нових озброєнь... Тому нас усе влаштовує, ми повністю реалізуємо всі свої плани». З цього зрозуміло, що пост Дональда Трампа в Twitter про посилення американського ядерного потенціалу виявився вельми неприємним сюрпризом для Путіна.

Довелося російському лідерові пояснювати свої слова про те, що Росія є сильнішою за будь-якого агресора. Ці висловлювання викликали досить різку реакцію у Вашингтоні, що змусило Путіна перейти до оборони. «Чесно кажучи, мене трохи здивувало висловлювання ... офіційних представників чинної адміністрації, які чомусь почали доводити, що збройні сили Сполучених Штатів є найпотужнішими у світі. А з цим ніхто і не сперечався. Якщо ви уважно слухали, що я вчора говорив, я говорив про зміцнення ядерної тріади і наприкінці сказав про те, що Російська Федерація сьогодні сильніша за будь-якого потенційного - увага! - агресора ... Ось ми сильніші, ніж будь-який потенційний агресор, я можу і зараз повторити це».

Наразі російське керівництво щодо США зайняло вичікувальну позицію, але намагається максимальним чином зміцнитися. В першу чергу, на Близькому Сході.

Тож не дивно, що Путін декларував досить тісні відносини з Туреччиною і кілька разів повторив, що вбивство російського посла в Анкарі цьому процесу не завадило. Проте певним дисонансом прозвучали сентенції про підґрунтя зі збитим російським літаком. І про те, хто прийняв таке рішення в Анкарі. Натяк на вище турецьке керівництво пролунав досить ясно. Тут закладено внутрішнє протиріччя, яке неминуче дасться взнаки за змінених обставин. Судячи з усього, це станеться досить скоро, і в Москві цього побоюються і в той же час до цього готуються.

Не оминув і не міг обійти Путін Україну. Тут ми маємо не просто повторення пройденого, але вперте небажання хоч у чомусь змінити російську позицію.

Читайте також: Как пресс-конференция Путина отразила его отношение к России и миру

По перше. Жодних звільнень затриманих у Росії українських громадян не буде. Заручників Москва віддавати не збирається, тому що не хоче. І не важливо, що це режисери або прості громадяни, що перебували в Росії в особистих справах.

Щодо спрямування на Донбас російських громадян «вирішувати військові питання» Путін взагалі вважав за краще не говорити, хоча таке питання і пролунало. Сказати ж нічого.

У нормандському форматі теж нічого не очікується. Іншого немає, та Москві і не потрібно.

По-друге. Безвізовий режим між Україною та ЄС очевидно не викликає захоплення у Путіна. Прямо висловитися проти він не може, тому прозвучала сентенція, що візи взагалі «анахронізм холодної війни, і потрібно від нього позбавлятися щонайшвидше».

Одночасно турбує Путіна той факт, що українські громадяни «навіть з Росії спробують переміститися туди, я вже не говорю про бажаючих переїхати з України працювати до Європи».

І, звичайно, без показної турботи про українців, які в Європі опиняться у принизливому становищі, не обійшлося.

Принаймні двічі Путін говорив про це, що демонструє, наскільки болючим для нього є питання асоціації України з ЄС навіть з урахуванням умов нідерландського референдуму. Вся ця стара пісня про те, що Європа не бажає приєднання України, та інші кліше російської пропаганди прозвучали черговий раз.

По-третє. Знову прозвучали твердження, що агресія на Донбасі викликана так званим переворотом у Києві. Тут нічого не змінилося і навряд чи щось зміниться найближчим часом. Путін заявив про незмінність російської позиції. Занадто багато зав'язано на Україні, і він це прекрасно розуміє.

Питання щодо можливості висунення кандидатури Путіна на наступний термін прозвучало. Це теж ритуал. І такою ж була відповідь.

«Час прийде, я буду зважати на те, що відбувається в країні, у світі. І виходячи з того, що ми зробили, виходячи з того, що ми можемо зробити, як ми повинні робити, буде прийняте рішення і про мою участь або ні в майбутніх виборах президента Російської Федерації». Аналогічною була і відповідь на питання шефа московського бюро газети The Wall Street Journal Нейтана Ходжа про можливість дострокових виборів. «Відразу скажу: можливо, але недоцільно».

Висновок однозначний. Путін братиме участь у наступних виборах. На його думку, запасу фінансових коштів має вистачити, а далі або санкції скасують, або ще щось станеться - і за батька рідного всієї Росії народ проголосує. Адже альтернативи все одно немає. Про це він і його підлеглі подбають.